2.2. Бюджетний дефіцит і державний борг

Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економі­ці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є спад виробництва, зниження ефектив­ності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін з економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це скорочення витрат бюджету, однак це шлях досить складний. Реальні­шими та доцільнішими є зміни в податковій і кредитній по­літиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим найнесправедливішим податком із населення. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога еконо­мічного розвитку держави.

Однак нині в більшості країн світу дефіцит бюджету ста­новить від 15% до 2% валового внутрішнього продукту при середньосвітовій його величині 4,5%. Існує тенденція до стабілі­зації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4-5%. Слід зазначити, що розмір бюджетного дефіциту, який пере­вищує 5% валового внутрішнього продукту, призводить до різ­кого зниження інвестиційної активності, що переростає в по­дальшому в різні форми кризових явищ.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який іс­нує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними обставинами.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки. [12, c. 210]

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

До кола проблем, які викликають сумніви щодо втілення задекларованих стратегічних завдань, потрібно віднести загальний зовнішній борг, що перевищує 10 млрд. доларів. Це пов'язано, з одного боку, зі структурою зовнішнього боргу, де зберігається тенденція його орієнтації на зовнішні запозичення, а, з другого - зі структу­рою витрат з його обслуговування, які включають первинний профіцит та фінансування джерелами покриття дефіциту. Щодо структури витрат з обслуговування зовнішнього боргу, то прин­ципова відмінність між означеними джерелами такого обслугову­вання полягає в тому, що у випадку первинного профіциту такі витрати включаються в поточні витрати бюджету, які здійсню­ються насамперед за рахунок податкових надходжень, і відповідно зменшують обсяги бюджетних послуг. У випадку фінансування джерелами покриття дефіциту витрати забезпечуються в основному додатковими державними позиками. Це в кінцевому підсумку означає трансформацію зовнішніх боргів у внутрішні. Зростання потреб уряду у внутрішніх фінансових ресурсах для покриття зовнішніх боргів будуть поставлені під сумнів можливості як скорочення податкового навантаження, так і зростання бюджетних вкладень у соціально-економічний розвиток. Також винятково важливим для наступного року має бути врахування девальваційного ефек­ту на державні фінанси, оскільки зовнішні виплати (хоч і здійснювані в іноземній валюті) повинні фінансуватися з джерел держави, тобто фактично означають вилучення з бюджету зрос­таючих (разом з девальвацією) коштів, залишаючи все менше ре­сурсів на видатки за іншими статтями державних фінансів.[18, c. 138]

Маневрування розмірами бюджетного дефіциту та профіци­ту, яке широко використовується у світовій практиці, в Україні, на жаль, зумовлюється головним чином не потребами фінансу­вання економіки, а необхідністю сплати державних боргів.

Щодо дефіциту державного бюджету України, то його роз­міри упродовж 2004-2008 років свідчать про його зменшення. Зважаючи на те, що дефіцит бюджету відноситься до вирішальних чинників зростання інфляції, виникають неабиякі сумніви щодо забезпечення позитивного сальдо бюджету. Так, у 2004 році при рівні інфляції 9,0% дефіцит бюджету становив 3,2% ВВП; за 2005 рік при рівні інфляції 13,5% дефіцит бюджету становив 7,8 млрд.грн. (1,8% ВВП), у 2006 році при інфляції споживчих цін 9,1% дефіцит бю­джету дорівнював 0,7% ВВП. [26]

Основними причинами виникнення дефіциту державного бюджету в Україні є зниження обсягів виробництва й скорочен­ня доходів бюджету, низька податкова дисципліна, наявність значного тіньового сектора в економіці, надмірні державні ви­трати за окремими статтями бюджету. Ліквідація або значне зменшення зазначених негативних явищ є основними напрям­ками скорочення дефіциту державного бюджету в Україні.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації. [23, c. 41]

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.