3.1. Економічні аспекти оцінки і шляхи підвищення ефективності підприємницької діяльності на підприємстві

Підприємницька діяльність пов'язана з проблемою ефективності. У основі цього знаходяться обмеженність ресурсів, бажання економити, бажання отримувати великий результат. Проблема ефективності - це завжди проблема вибору. Рівень ефективності організації підприємницьких структур має суттєвий вплив на рішення соціальних та економічних задач. Проведені дослідження форм організації підприємницьких структур дозволили визначити логіку процесу обгрунтування ефективності організації підприємницьких структур, у основі якого знаходиться поняття порівняльних переваг. Таким чином, ефективність вибору форми організації означає оцінку доцільності минулого чи нового вибору для діючих підприємницьких структур та нового вибору для підприємницьких структур що створюються, і визначається цільовими показниками, які дають кількісну оцінку.

Ефективність діяльності підприємницької структури досягається тільки в рівновагомій системі та оцінка її можлива у рамках конкретної структури. А при визначенні ефективності необхідно знати вплив змінень взаємо-зв'язків різних витрат та результата. Дослідження довели, що показники оцінки ефективності організації підприємницьких структур обгрунтовуються згідно доцільності вибранної форми з прибутковістю та можливістю понесення збитків.

Загальним показником господарської діяльності підприємницької структури, який характеризує економічну ефективність є прибуток. Кожна підприємницька структура установлює свої напрями використання прибутку та їх розмір, згідно їх ознак. При цьому забезпечується достаток засновників та фінансується діяльність підприємниємницької структури.

Кількісна оцінка взаємозв'язку виручки, витрат виробничого характеру та чистого прибутку виконується за допомогою методу безбитковості. Цей показник використовується для оцінки початкового періоду функціонування нового підприємства, для оцінки прибутковості нового виду послуг або нового виду продукції, для оцінки прибутковості інвестицій при нарощуванні основного капіталу. Крім того, рівень безбитковості допомагає корегувати об'єм реалізації при прогнозуванні на збільшення або зменьшення, взалежності від можливих виробничих та адміністративних витрат. При цьому важливу роль відіграє правильна класифікація витрат на постійні та змінні, що свідчить про стійкість підприємницької структури та можливості ії подальшої праці.

У тісному взаємозв'язку з показником рівня безбитковості знаходиться показник межи безпеки, який показує на скільки можлив ризик діяльності підприємницької структури. У взаємозв'язку з показником рівня безбитковості, показник межа безпеки оцінює ефективність організації підприємницької структури, визначає також допущення змінення прибутку.

У фінансово-економічній діяльності та господарській практиці показником, що оцінює ефективність підприємницьких структур є показник сукупної факторної продуктивності, який без ускладнень розрахунків зв'язує кількісні та якісні сторони діяльності, при використанні даних обліку та звітності, а також свідчить про конкурентноспроможність підприемницької структури.

Кожна підприємницька структура на своему шляху завжди зіткається з визначеними труднощями, які загрожують її існуванню, що визначає ступінь ризику.

При оцінці ризику, як показали дослідження, дані активів необхідно поділити за категоріями: на ризик товаро-матеріальних ціностей, ризик нематеріальних активів, ризик витрат майбутніх періодів, ризик дебіторської заборгованності. Але найбільш реальну погрозу представляє дебіторська заборгованність.

Проведений якісний аналіз дозволяє зробити висновок про доцільність дослідження економічного аспекту, ознаками якого є показники оцінки ефективності організації підприємницьких структур. Крім того показники поділяються на такі, які характеризують прибутковість (нерозподіленний прибуток, рівень безбитковості, межа безпеки, сукупна факторна продуктивність), та які характеризують збитковість (ступінь ризику). Також у економічному аспекті при виборі форми організації можливо прийняти об єктивне рішення найбільш ефективного варіанту організації підприємницької структури з цілю його подальшого розвитку та змінення форми.

Як нами було з’ясовано, рівень економічної і соціальної ефективності підприємницької діяльності залежить від численних факторів, що її визначають. У зв’язку з цим необхідно з’ясувати сутність впливу  цих факторів, а також резервів екстенсивного та інтенсивного розвитку суб’єктів підприємництва (рис. 3.1). Слід пам’ятати, що можливість забезпечення достатньо високими темпами постійного зростання економічної ефективності підприємництва дає тільки перехід до переважно інтенсивного типу розвитку підприємництва. Розбіжність понять “інтенсифікація” та “ефективність” полягає в тому, що перше з них є причиною, а друге – наслідком.

При визначенні шляхів підвищення ефективності підприємницької діяльності доцільно розглядати різні господарські задачі на альтернативній основі. Оптимальний варіант може бути визначений на основі розрахунку відносної (порівняльної) ефективності. Вона характеризує економічні переваги одного варіанту по зрівнянню з іншим (або іншими). Такі розрахунки, як правило, повинні здійснюватися на стадіях прогнозування, планування, проектування можливих  альтернатив реалізації окремих заходів, вирішення економічних проблем тощо.

Відносна ефективність  від запровадження заходів може вимірюватися як співвідношення вартісної оцінки усіх “виходів” підприємства (прибутки, збитки) та вартісної оцінки усіх “входів” до підприємства (витрачені ресурси тощо).

Рис. 3.1. Класифікація факторів і резервів екстенсивного і інтенсивного розвитку підприємництва

Відповідно одного із загальних економічних принципів таке співвідношення повинне бути більшим зо одиницю. Але з точку зору економічної науки невірною є вимога максимізації “виходів” при мінімальних “входах”. Одна з цих величин зажди повинна розглядатися як даність. Виходячи з цього, для забезпечення  ефективної діяльності підприємства слід враховувати два аспекти даного економічного принципу:

- максимальний принцип – відповідно якого необхідно намагатися максимізувати “виходи” при існуючих заданих “входах”;

- мінімальний принцип – відповідно якого слід намагатися отримати задані “виходи” при мінімальних обмежених “входах”.

Рис. 3.2. Варіант можливих ефективних методів і форм подальшого розвитку підприємництва

Для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває визначення основних шляхів її зростання. Удосконалювати необхідно ті з них, що мають важливе практичне значення в сучасних умовах: вибір ефективних форм і методів підприємницької діяльності; активізація і підвищення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності; підвищення рівня конкурентоспроможності продукції (послуг) підприємства; оптимізація поточних витрат і розмірів підприємств.

Вирішення завдань підвищення ефективності підприємництва в інтеграційних структурах бізнесу (асоціаціях, корпораціях, концернах тощо) у великій мірі залежить від якості управління та рівня господарювання. Саме для таких організаційних утворень потрібно вибирати адекватні методи і форми активізації і вдосконалення підприємництва. Одним з можливих підходів є варіант, поданий на рис. 3.2.

Підвищення ефективності підприємницької діяльності в сучасних умовах трансформації економіки пов’язане з проблемами удосконалення і активізації інноваційно-інвестиційної діяльності  у всіх ланках народного господарства.

Виходячи з цього, важливого значення при визначенні шляхів вдосконалення підприємницької діяльності набуває розуміння сутності і напрямків здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства та їх вплив на ефективність підприємництва. Окрім того, заслуговує на увагу застосування зарубіжного досвіду інноваційної діяльності фірм і компаній.

Наступним кроком у визначенні напрямів удосконалення є конкурентоспроможність продукції та шляхи її забезпечення. Вивчення проблемних питань  необхідно розпочинати з виокремлення: по-перше, шляхів підвищення якості виробів; по-друге, шляхів забезпечення конкурентоспроможності товарів.

Особлива увага менеджерів підприємства повинна бути приділена розгляду параметрів і умов, що забезпечують конкурентоспроможність персоналу, продукції, підприємства в цілому тощо.

На рис 3.3 наведена схема параметрів і умов конкурентоспроможності продукції, на рис.3.4 схематично зображено шляхи підвищення якості виробів та забезпечення конкурентоспроможності товарів.

Рис. 3.3. Параметри і умови конкурентоспроможності продукції

Окремо слід зупинитися на проблемі оптимізації поточних витрат і розмірів виробничих підприємств. Насамперед, слід з’ясувати поняття “оптимальних поточних витрат” та взаємозв’язок прибутку, витрат, виробництва та обсягу випуску продукції. Окрім того, керівництву фірми доцільно засвоїти та опанувати графічний метод визначення оптимальних параметрів моно номенклатурних підприємств. Оптимізація поточних витрат та розмірів підприємств сприятимуть підвищенню ефективності  підприємницької діяльності.

Отже, як нами було зазначено вище, підтримка малого підприємництва стимулює створення підприємств в цьому секторі економіки, але не приводить до зниження  в ній системних ризиків. Великі підприємства не потребують особливої уваги своїх держав. Вони повністю відповідають за результати своєї діяльності, і тільки в випадках банкрутства їм може надаватися державний кредит чи субсидія. А це значить, що створення умов для розвитку МСП – пріоритетний напрямок державної політики, що  обумовлюється нестабільним розвитком цих структур, значною чутливістю до ринкових коливань і обмеженим  доступом до ресурсів.

На основі даних матеріалів періодичних видань про розвиток підприємництва в Україні за останні роки можна стверджувати про високий рівень взаємозв’язку між обсягом валового внутрішнього продукту, податковими надходженнями та показниками діяльності підприємницьких структур, і тому ними  необхідно управляти  для підвищення ефективності  діяльності.

Сучасна економічна теорія визнає прогресивний характер підприємництва як форми господарської діяльності і необхідність систематичної підтримки цього сектору економіки державою. При регулюванні підприємницької діяльності доцільно враховувати стадії перехідного періоду.

Внесок підприємницьких структур в процес оздоровлення економіки України сьогодні досить незначний, що пояснюється в основному відсутністю зваженої державної політики щодо підприємництва.

Вирішення негативних фактів у процесі формування і підтримки цього сектору економіки можливо в подальшому за рахунок удосконалення законодавства  і  посилення контролю над його виконанням, уточнення переліку відомств, наділених відповідними функціями контролю.

При цьому, ми вважаємо, слід розробити методики пільгового кредитування, створити банківські інфраструктури, зацікавлені в наданні кредитів під ризикові проекти, а також забезпечити спрощення оподатковування підприємницьких структур.

Держава повинна забезпечувати суб'єктів підприємництва необхідними матеріально-технічними засобами; сприяти розвитку форм співробітництва між підприємницькими структурами та установити чіткі правові відносини між державою і підприємницькими структурами: спрощення порядку реєстрації і ліцензування  діяльності, систематизацію контрольних перевірок діяльності.

Аналіз основних напрямків державної підтримки бізнесу в Україні показав, що урядові концепції і програми носять переважно декларативний характер. Розгляд окремих напрямків і механізмів підтримки підтверджує   відсутність комплексного дослідження їхнього впливу на розвиток підприємницьких структур. Таким чином,  у  даний час розробка і реалізація ефективної концепції сприяння розвитку підприємницького сектора є досить актуальним питанням.

Основні задачі та принципи організації державної підтримки підприємництва обґрунтовують необхідність реалізації концепції за допомогою правового, організаційного, фінансового, кредитного механізмів, інтеграційної політики підтримки підприємництва (див. рис.3.5).

Рис. 3.5. Концепція стимулювання підприємницької діяльності

Слід відзначити, що запропоновані  механізми заслуговують особливої уваги тому, що:

- системність правового механізму обумовлена необхідністю попередження протиріч між законодавчими актами, підвищенням  їхньої надійності, забезпеченням повноти юридичної  чинності і дієвості;

- організаційний механізм передбачає диференціацію повноважень між органами влади на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях влади; формування установ, що забезпечують діяльність підприємницьких структур усіма видами ресурсів;

- ефективна інноваційна й інвестиційна політика держави забезпечує  сприятливі умови для інвестиційної активності в сфері нових технологій, створенні прогресивних виробництв з випуску конкурентноздатної  продукції;

- складна система оподатковування - непомірний тягар для підприємств, особливо  в період їх становлення і зрілості, що змушує їхніх керівників приховувати доходи, вести "подвійний" бухгалтерський облік;

- відсутність фінансових ресурсів у підприємства через значні труднощі одержання кредитів спричиняє припинення діяльності чи змушує перейти у сферу тіньової  економіки.

Державна політика не може вирішити весь комплекс проблем стимулювання підприємницької діяльності самостійно і тому повинна підтримувати інтеграційну політику, яка реалізується через різні форми коопераційних зв'язків.

Таким чином, ми вважаємо, що зазначені напрямки  дозволять на практиці досягти значних  позитивних результатів розвитку  національних підприємницьких структур. Заходи, що використовувалися у ряді країн з транзитивною економікою і надали  позитивні результати, повинні знайти відображення в українському законодавстві, що передбачає нормативно-правове регулювання діяльності суб'єктів підприємництва та їх інтеграції.