1.3.Види підприємницької діяльності

Підприємництво – це особливий вид економічної активності (під який ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на витяг прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві і спосіб одержання фінансових засобів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його родини. Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний обов'язок чи їхня комбінація, коли він виступає в якості:

- власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому постійний і гарантований доход (власник підприємства чи будинку, що здається в оренду, і т.д.);

- найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель у школі і т.д.);

- індивідуального виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від реалізації своїх добутків, або водій, що використовує автомобіль у якості таксі і живучий на доходи від такої діяльності, і т.д.);

- державного чи муніципального службовця;

- менеджера (керуючий чужим підприємством);

- пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві як наслідок минулої активності);

- чи учня студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім суспільному виробництві в якій-небудь конкретній формі);

- безробітного (як вимушена форма неучасті чи припинення участі в суспільному виробництві);

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного моменту, – будь те виробництво нового товару, зміна профілю чи діяльності підстава нового підприємства. Нова система керування виробництвом, якістю, упровадження нових методів організації або виробництва нових технологій – це теж інноваційні моменти.

Підприємництво (підприємницька діяльність) – це основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Ця діяльність спрямована на досягнення запланованого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відокремленими суб'єктами ринкового господарства. Вони несуть повну матеріальну відповідальність за результати своєї діяльності і підпорядковуються правовим нормам (законодавству) країни. Основними складовими цього поняття є:

Підприємництво як особливий вид діяльності вимагає від суб'єктів цієї діяльності певного способу мислення, особливого стилю і типу господарської поведінки.

Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу і самостійність суб'єктів цієї діяльності в різних напрямках.Підприємництво як господарська діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.Підприємницька діяльність здійснюється фізичними та юридичними особами. Фізичні особи – це індивідуальні підприємці, правове становище яких регулюється відповідними законами. Юридична особа – це носій матеріальних прав і обов'язків. Підприємницька діяльність, яка здійснюється фізичними особами, належить до індивідуальної (приватної) підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність, яка здійснюється юридичними особами, належить до колективного підприємництва.

Осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, називають підприємцями. Підприємець – це особа, яка вкладає власні засоби в організацію справи і бере на себе особистий ризик, пов'язаний з його результатами, а також всю повноту відповідальності за кінцеві результати діяльності як індивідуальної, так і колективної.

Підприємець здійснює господарську діяльність від свого імені й на свій ризик. Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі, а не на основі одноразових угод. Підприємницька діяльність спрямована на:

- досягнення комерційного успіху, одержання прибутку, або підприємницького доходу;

- найкраще використання капіталу: власності, іншого майна, фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів.

Економічний зміст державної підтримки підприємницької діяльності полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Дослідження підприємництва в розвинутих країнах дає підставу для висновку: велике виробництво утворює основу сучасних національних народногосподарських комплексів, навколо яких починає вибудовуватися “оболонка” з малих підприємницьких структур. Тому малий бізнес тісно пов’язаний з великим.

Система такого взаємозв'язку ґрунтується на відповідних формах відносин: формою виробничих функціональних коопераційних зв'язків є субпідряд, формою виробничо-збутових – франчайзинг, формою виробничо-фінансових – лізинг і венчурне фінансування.

Практика розвитку малого бізнесу доводить, що головною проблемою є проблема інвестицій. Оскільки в Україні немає можливостей для активізації інвестиційної діяльності держави, варто шукати механізми в самих суб'єктах підприємництва. Одним з елементів такого механізму є оподатковування. Проблема податкової політики держави на сучасному етапі полягає в оптимізації розміру фінансових ресурсів, що залучаються в доходи бюджетів усіх рівнів і тих ресурсів, що залишаються в розпорядженні підприємницьких структур і можуть бути спрямовані на формування фінансових ресурсів суб'єктів малого бізнесу. [49]

Крім політики оподатковування, важливою умовою успішного розвитку підприємництва в Україні є створення системи державної підтримки формування малого бізнесу (рис. 1.3). [48,c.240]

Закордонний досвід та аналіз вітчизняної практики показує, що державна політика підприємництва повинна передбачати:

- створення загальних економічних, правових і соціальних умов, які б сприяли розвитку ефективного бізнесу: реальну трансформацію відносин власності; забезпечення правових гарантій підприємницької діяльності; стабілізацію і посилення національної грошової одиниці, здійснення необхідних антиінфляційних заходів і т. п.;

- створення державної системи підтримки бізнесу. Основними елементами такої системи повинні стати: формування реально працюючої ринкової інфраструктури;

- розробка системи фінансової підтримки підприємницької діяльності, включаючи формування стартового капіталу; створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності;

- впровадження прогресивної системи підготовки кадрів для підприємницької діяльності

Рис. 1.3. Система державного регулювання та підтримки малого бізнесу

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

На жаль, можливість регіоналізації втілення таких програм у перехідних економіках є досить сумнівною: місцева влада, як правило, не має потрібного досвіду, негативно ставиться до новонародженого підприємництва, є корумпованою та надто забюрократизованою. Через це значно доцільніше доручити функції підтримки підприємництва самому приватному сектору (принаймні в більшій частині).

Така практика є досить поширеною в усьому світі. За державою залишатиметься формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме:

- нормативно-правового (адміністративного) забезпечення;

- інституціональних засад розвитку бізнесу;

- функціональних (цільових) форм державного регулювання.

Реалізація означених вище практичних заходів загальнодержавного рівня забезпечить створення необхідних умов для реальної активізації підприємницької діяльності в Україні.

Основними нормативно-правовими актами, згідно яких здійснюється підприємницька діяльність в Україні є: Конституція України від 25.06.96 № 254к/96-ВР, Господарський кодекс України від 16.01.03 №436-ІV, Цивільний кодекс України від 16.01.03 №435-ІV, Закони України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" від 15.05.03 N 755-IV, "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.05 №2806-IV, "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 №1775-ІІІ, “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.01 №2658-ІІІ, "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.03 N 1160-IV, Указ Президента України „Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” від 01.06.05 року № 779/2005 та інші. Знання законодавства та вміння правильно його застосовувати є однією з передумов успішного ведення бізнесу.

Конституція України закріплює підприємництво як найважливіше право людини і громадянина. Згідно з нею (ст. 42) кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

У свою чергу держава забезпечує захист конкуренції у цій сфері (ст. 42), виключно законами визначає гарантії та правові основи підприємництва (п. 8 ст. 91).[22]

Згідно Господарського кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. (ст. 42 ГК). [12]

Мається на увазі:

1. самостійна: незалежно від інших осіб та організацій вільне здійснення вами підприємницької діяльності, з самостійним вибором видів діяльності, наймом працівників тощо;

2. ініціативна: початок і подальше здійснення підприємницької діяльності залежить виключно від вашого власного рішення;

3. систематична: згідно законодавства – діяльність, яка здійснюється 4 і більше рази з метою отримання прибутку;

4. на власний ризик: маються на увазі можливі майнові втрати, які в разі їх виникнення при неприбутковому бізнесі ніхто підприємцю не компенсує.

Згідно законодавства України, підприємницьку діяльність можна здійснювати двома способами:

1) шляхом реєстрації юридичної особи (фірми);

2) шляхом реєстрації фізичної особи-підприємця

Засновниками (по суті власниками) або співзасновниками юридичної особи можуть бути:

- будь-яка фізична особа (крім недієздатних), яка досягла 14-річного віку;

- інша юридична особа;

- кілька фізичних або кілька юридичних осіб;

- фізичні і юридичні особи у будь-якому співвідношенні.

Засновництво юридичної особи не вважається підприємницькою діяльністю. Тобто, власник фірми не є підприємцем - суб’єктом господарювання є лише створена ним фірма.

Законодавство дозволяє мати у власності фірму з 14-ти років, а бути приватним підприємцем з 18-ти, а у виняткових випадках – з 16- років. Це не випадково, оскільки йдеться в першу чергу про змогу нести відповідальність за свою діяльність. Матеріальну відповідальність за неповнолітню особу несуть батьки, тому, щоб самостійно за себе відповідати така особа реєструється підприємцем після досягнення (набуття) повноліття. Оскільки, засновник (власник) фірми за її діяльність не несе ніякої відповідальності, то закон дозволяє бути засновником фірми з 14-ти років. [12]

Будь-яка фізична особа може мати у власності необмежену кількість фірм. Для прикладу: на практиці часто власники реєструють собі кілька фірм, якщо з будь-якої причини одна фірма перестає працювати чи існувати (борги, порушення законодавства, завдання шкоди тощо), то це не забороняє їм почати діяльність іншої зареєстрованої фірми). Фірми, які мають одного власника можуть без обмежень укладати між собою будь-які договори і проводити будь-яку спільну діяльність. Тому такі фірми (додаткові) часто реєструються в нас як “запасний варіант” або для узгодження спільної діяльності двох фірм одного власника тощо

Будь-яка юридична особа може мати філії і представництва.

Філія – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництво - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Фізична особа одночасно може бути зареєстрована як приватний підприємець і мати зареєстровану фірму чи кілька фірм.

Державна реєстрація юридичної особи не зобов’язує цю юридичну особу розпочати свою діяльність. Тобто, по суті фірма має право існувати лише на папері. Однак, це не звільняє власника фірми від подання звітності. Для того, щоб така бездіяльність не тягла за собою негативних наслідків, необхідно щомісячно (щоквартально) подавати звіти в податкову інспекцію, фонди та статистику. Такі звіти подаються з прочерками (пусті), але подання їх є обов’язковим.

За своїми зобов’язаннями фірма відповідає всім своїм майном. Майно фірми і майно власника – це абсолютно різні речі і власник не несе ніякої майнової відповідальності за діяльність фірми. Всю відповідальність за діяльність фірми перед власником і контролюючими державними органами в разі порушень фірмою законодавства несе керівник (директор) фірми.

Власник фірми може особисто виконувати обов’язки директора свої фірми або покласти виконання цих обов’язків на найманого працівника.

Для здійснення деяких видів господарської діяльності фірма зобов’язана отримати ліцензії. До початку роботи, залежно від видів підприємницької діяльності і місця її здійснення обов’язковим є отримання відповідних дозволів.

При здійсненні певного виду діяльності законодавством може бути заборонено даній юридичній особі здійснювати інші види діяльності. Це називається “спеціальною правоздатністю” і означає, що фірма може здійснювати лише один вид діяльності, який передбачений її статутом, який вона сама собі обрала. Наприклад, страхова компанія, банк, аудиторська фірма мають лише один вид діяльності і не можуть займатися ще й торгівлею чи якимось виробництвом тощо.

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності [12].

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідууми) можуть бути: а) організаторами індивідуального виробництва, в якому застосовуються засоби виробництва, що їм належать, і використовується їхня власна праця; б) організаторами виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприємницької діяльності займаються діяльністю у більших масштабах порівняно з індивідуальним підприємництвом з обов'язковим залученням найманої робочої сили.

Згідно із загальними принципами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Це зумовлено тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати їх виконання.

Відповідно до чинного законодавства України заняття підприємницькою діяльністю заборонено таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємництвом певні особи, зокрема ті, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують у всіх країнах і зумовлені необхідністю, по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб щодо свободи підприємництва (можливість придбавати економічні ресурси, організовувати процес виробництва за власним вибором, реалізовувати товар на ринку) і свободи вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути незалежним у споживанні); по-друге, позбавити осіб, які працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавчих, нормативних актів, державних замовлень, укладання міждержавних угод, можливості створювати пільгові умови для окремих суб'єктів, отримуючи за це певні вигоди, винагороду, і, таким чином, захистити суспільство від зловживань, корупції; по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб можливості займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є також капітал, який створює передумови для формування суб'єкта підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями в суспільстві всі бути не можуть.

Об'єкт підприємництва – це певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції або благах, у вигляді послуг, інформації. Визначальним критерієм тут є не сфера, а сутність діяльності.

Підприємництво існує майже в усіх сферах економіки, за винятком тих, втрата державного контролю над якими загрожує безпеці держави або здоров'ю людей.

Йдеться про виготовлення і реалізацію зброї, наркотиків, грошових знаків. Цією діяльністю можуть займатися лише державні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення і реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика, потребують спеціального дозволу – ліцензії. Державні органи, які її видають, можуть таким чином регулювати і контролювати зазначені види діяльності.