ВСТУП

Фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу.

Наукова дисципліна фінанси вивчає гроші і соціально-економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподіленням і використанням матеріальних ресурсів.Отже, питання, які будуть розглянуті в даній роботі, а саме: сутність та причини виникнення бюджетного дефіциту, основні напрями податкового реформування в Україні, економічний зміст прибутку, формування та використання податку, відносяться саме до фінансової науки.

Бюджетний дефiцит є важливим iнструментом державної фiнансової полiтики, який впливає на економiчне та соцiальне становище країни.
При цьому кожна країна має певнi особливостi, якi потрiбно враховувати в ходi використання такого важеля, як бюджетний дефіцит, отже це дуже актуальне та важливе питання.

Реформування податкової системи України має дати можливість розширити інвестиційну діяльність, скоротити тіньову економіку, розширити внутрішній національний ринок, пожвавити товарно-грошові відносини в країні, підвищити загальний попит, стимулювати виробничу діяльність та призвести до зростання рівня життя населення, отже це також актуальне питання для нашої держави.

Прибуток - джерело фінансових ресурсів підприємств, за рахунок прибутку формуються бюджетні ресурси держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання працівників. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави. Отже, дуже важливо розглянути сутність та значення прибутку та податків.

1.Бюджетний дефіцит. Поняття та причини виникнення

Оскiльки бюджет є важливим iнcтpyмeнтом регулювання соцiально-економiчних процесiв у державi, то його стан визначає фiнансовий стан держави i значною мiрою piвeнь суспiльного добробуту в цiлому. Бюджет може характеризуватися трьома станами: балансом дoxoдiв i видаткiв, перевищенням дoxoдiв над видатками (профiцитом) або, перевищенням видаткiв над його доходами (дефiцитом).[1]

Розуміння сутності бюджетного дефіциту нерозривно пов'язано з поняттям фінансування бюджету. У радянській бюджетній практиці до кінця 1980-х років дефіцит не визнавався, отже і джерела фінансування його чітко не визначалися. Зіткнувшись з проблемою бюджетного дефіциту, органи державної влади незалежної України виявилися неготовими раціонально і з мінімально можливими негативними наслідками вирішувати її. В українській практиці джерела фінансування дефіциту державного бюджету почали встановлюватися з 1993 року. А в теоретичних дослідженнях поняття фінансування бюджету ще тривалий час залишалося поза увагою. Сьогодні актуальність цього питання не тільки не зменшилася, а значно зросла.

Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економі­ці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці.

Причинами виникнення дефіциту є:

- спад виробництва, зниження ефектив­ності функціонування окремих галузей;

- несвоєчасне проведення структурних змін з економіці або її технічного переоснащення;

- великі воєнні витрати;

- інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це скорочення витрат бюджету, однак це шлях досить складний. Реальні­шими та доцільнішими є зміни в податковій і кредитній по­літиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим найнесправедливішим податком із населення. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи лік­відації.

Бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога еконо­мічного розвитку держави.

Cьoгoднi в бiльшостi країн світу дефiцит бюджету складає від 2 до 15 відсoткiв валового нацiонального продукту при середньосвiтовiй його величинi 4,5 відсотка. Спостерiгається тенденцiя до стабiлiзaцiї бюджетного дефiциту в середньосвiтовому вимiрi в розмiрi 3-5 вiдcoткiв. Слiд зауважити, що розмip бюджетного дефiцитy, який перевищує 3 відсотки валового нацiонального продукту, призводить до зниження iнвестицiйної активностi, розвитку iнфляцiї. Такий дефiцит є гальмом економiчного зростання держави.[4, с.99]

Однак у науковiй лiтературi зустрiчаються твердження, що дефiцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економiчного життя.З цим можна погодитися тiльки частково, тому що не сам дефiцит може сприяти економiчнiй активностi, а методи його використання.

Економіка України потребує значних фiнансових pecypciв для проведення реформ у багатьох сферах. Обмеження фiнансування дефiциту бюджетy за умов недостатностi iнвестицiйних pecypciв зменшує обсяги видаткiв, що спрямовуються на розвиток економiки та розв'язання соцiальних проблем, тому необxiднa активна полiтика щодо збiльшення фiнансування державного бюджету.

Проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найбільш важливих і спірних фінансових питань. При її обговоренні нерідко розглядають досвід інших країн, економіка яких функціонує нормально і при рівні бюджетного дефіциту в 5-10% від ВВП. Ситуацію загострюють ще й несприятливі чинники розвитку вітчизняної економіки: низький рівень ВВП, фінансових ресурсів як на рівні держави, так і суб’єктів господарювання.

2.Основні напрями податкового реформування в Україні

На думку провідних науковців, податкова система сучасних країн має створюватися з поступовим зменшенням ролі Уряду в економіці країни та відповідним збільшенням приватної ініціативи суб’єктів господарювання. Водночас, зважаючи на тривалість процесів перерозподілу суспільних функцій на користь недержавного сектора та первинного накопичення капіталу як вирішальної умови такого перерозподілу, домінуюча роль у суспільному секторі економіки сучасної України й досі залишається за державою. Це призводить п до виникнення проблем та протиріч сучасної податкової системи України.[8, c.114]

Основним протиріччям, що виникло в процесі формування податкової системи України, є неузгодженість потреб у податкових надходженнях з можливостями їх отримання. Крім того, на сьогодні стоїть завдання досягти такого рівня розвитку податкової системи, щоб, забезпечуючи доходи бюджету, не стримувалися процеси накопичення, зростання виробництва, не відбувалося перекосів у частині змін у структурі суспільного господарства, не деформувалися ринкові процеси та, головне, не порушувалась соціальна справедливість стосовно конкретного періоду розвитку нашої держави.

На сьогодні для податкової системи України головними негативними факторами більшість науковців вважають: велику кількість податків, багато з яких не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції; безсистемне надання пільг; значний податковий тягар; нерівномірність розподілу податків між бюджетами різних рівнів; часті зміни податкового законодавства.

Саме на подолання цих недоліків має бути направлене реформування сучасної податкової системи України. Подолання комплексу проблем податкової системи становить першочергову складову раціоналізації податкової системи, яка забезпечує підвищення ефективності її функціонування. Процес розв’язання цих проблем включає виконання багатьох взаємопов’язаних завдань, які поділяються на окремі напрями, що характеризуватимуть нову структуру податкової системи.

Першим напрямом є ліквідація другорядних у фіскальному плані податків. Існування у чинній системі оподаткування близько 40 податків, зборів та обов’язкових платежів значно ускладнює саму систему законодавства. Це дає підстави для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку другорядних податків та зборів, які мають незначний обсяг надходжень. Зокрема, це стосується податку на промисел, який вже давно є для нашої податкової системи архаїчним податком із складним адмініструванням. Другим напрямом є пошук альтернативних об’єктів оподаткування як засіб подолання структурних проблем. Науковці пропонують запровадити оподаткування нерухомості, оскільки нерухомість є одним з унікальних об’єктів, здатних забезпечити стабільність та прогнозований прибуток .

Візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація - це риси, що перетворюють нерухомість в унікальний об’єкт оподаткування. Разом з тим податок на нерухомість має властивість, яка полягає в тому, що базу оподаткування практично неможливо приховати, що забезпечує бюджет сталими надходженнями. Тому цей податок потребує надзвичайно виважених підходів до формування методології його справляння. Цей податок повинен мати статус місцевого, що підвищить його ефективність та надасть можливість сформувати міцну фінансову базу для органів місцевого самоврядування, наповнюючи реальним змістом самостійність місцевих органів влади.

Третім напрямком реформування має бути зниження податкового навантаження на фонд оплати праці. Цього можна досягти шляхом запровадження єдиного соціального податку (за прикладом багатьох розвинених країн, а також Росії). Цей податок передбачає уніфікацію податкової бази для сплати податку до всіх державних позабюджетних соціальних фондів, що значно полегшить становище платників податків.

В єдиному соціальному податку доцільно об’єднати внески до всіх діючих соціальних фондів. Замість існуючих чотирьох відрахувань доцільно ввести один збір, який сплачується за єдиними правилами та в єдині терміни.

Базою оподаткування має виступати фонд оплати праці. Ставка, за попередніми розрахунками науковців, має становити близько 30 %. Це не остаточний норматив відрахувань, оскільки запровадження єдиного соціального податку має супроводжуватись економіко-математичним моделюванням та обґрунтуванням ставок.

Запропоноване нововведення має:  зменшити податкове навантаження на фонд оплати праці;  спростити звітність підприємств і процедуру сплати;  спростити адміністрування податку;  узагальнити фінансові санкції; зменшити чисельність перевірок на підприємствах.

Четвертим напрямком реформування має стати законодавче визначення джерел надходжень коштів до бюджетів різних рівнів. Зокрема, як уже зазначалося доцільно закріпити за місцевими бюджетами податок на нерухомість, а також запровадити місцеві податки на прибуток підприємств та на доходи фізичних осіб. Сумарна сплата податків на прибуток до бюджетів державного та місцевого рівня повинна становити не більше 23–28%  оподатковуваного прибутку (в залежності від регіону України). Ефективна робота в цьому напрямку має розв’язати ряд регіональних соціальних проблем [8, с.116].

П’ятим напрямком є реформування основних бюджетоформуючих податків. При розв’язанні структурних проблем податкової системи велике значення має вдосконалення механізму функціонування окремих податків. Особливо це стосується податків, що становлять основу податкової системи та державних фінансів у цілому.

Податок на додану вартість. Зважаючи на те, що ПДВ є одним з основних податків фіскального напряму (щоправда, за останні роки намітилась тенденція до зниження питомої ваги цього податку в структурі податкових надходжень), запровадження будь-яких змін у його справлянні матиме істотний вплив на фінансову систему країни. Водночас слід врахувати і необхідність підвищення дієвості регулюючого потенціалу, закладеного в цьому податку.

Можна розглянути два основних варіанти реформування ПДВ. Перший з них пов’язаний зі зниженням ставки, що зменшить податковий тиск на суспільство. Другий передбачає диференціацію ставок.

Вважаємо, що на сьогодні відчутно знизити ставку ПДВ є досить проблематично. Це пов’язано з наступними причинами:

1. Обмеженість надходжень від прямих податків.

2.Неможливість та недоцільність у трансформаційний період скорочення функцій держави (що є передумовою встановлення рівня централізації частини ВВП у зведеному бюджеті країни за допомогою оподаткування).Тому, найбільш прийнятним варіантом удосконалення існування ПДВ є диференціація його ставок. Це дозволить не тільки уникнути різкого скорочення бюджетних доходів від ПДВ, а й розвинути регулятивний потенціал цього податку. Про це свідчить досвід багатьох країн світу. Порівняльну характеристику ставок ПДВ у різних країнах світу наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика ставок податку на додану вартість [3, c. 196]

Як свідчать дані, наведені в таблиці 2, в Україні існує одна з найвищих у світі ставок податку на додану вартість. До того ж не запроваджено знижених ставок ПДВ, які в усьому світі застосовуються при оподаткуванні товарів щоденного попиту, що споживаються найменш забезпеченими верствами населення.

В Україні доцільно було б встановити наступні види ставок: основна - 15 %;  підвищені - 20 % і 25 %; знижені - 5 % і 10 %. Що стосується підвищених ставок, то, наприклад, обороти з реалізації підакцизної продукції вітчизняного виробництва можна оподатковувати податком на додану вартість за ставкою 20 %, а іноземного виробництва - за ставкою 25 %. Вибір підакцизної продукції як бази оподаткування підвищеними ставками ПДВ дозволить максимально реалізувати регулюючу функцію цього податку: шляхом обмеження споживання шкідливої для здоров’я продукції та шляхом підтримки вітчизняного виробника.

Знижені ставки доцільно застосовувати під час реалізації деяких товарів вітчизняного виробництва: продуктів харчування, ліків, дитячих товарів, товарів щоденного попиту, тощо. У цілому запровадження диференційованих ставок ПДВ має призвести до зростання сукупного попиту в країні та до зменшення соціальної напруги, адже більше платитимуть ті, хто має змогу споживати товари та послуги значної вартості або продукцію, шкідливу для здоров’я.

Податок на прибуток підприємств. Цей податок зазнає постійного реформування. Зокрема, в 2004 році маємо зниження ставки податку з 30 до 25 %. Подальше реформування цього податку має бути спрямоване на усунення наступних недоліків:

1. Неврегульованість проблеми амортизації.

2. Труднощі адміністрування (особливо для малого та середнього бізнесу).

3. Перешкоди вільному розвитку конкуренції.

4. Можливість подвійного оподаткування.

5. Недостатність врахування специфіки окремих галузей, секторів економіки та видів діяльності.

За рахунок запровадження диференціації ставок цього податку (наприклад, зниження ставок для виробничих підприємств) або надання економічно обґрунтованих пільг можливо вплинути на процес накопичення капіталу та стимулювання інвестиційної активності підприємств.

Податок з доходу фізичних осіб. Запроваджений в Україні з 1 січня 2004 року на зміну прибутковому податку з громадян. За майнового розшарування українського суспільства, теоретично, оптимальним заходом було б запровадження високопрогресивної шкали податку з доходів фізичних осіб як соціально справедливого інструменту сприяння економічному зростанню. Проте, як було доведено практикою, в умовах великої тінізації економічних відносин неможливо акумулювати необхідні для фінансування додаткових видатків бюджету надходження податку з доходів фізичних осіб за високими ставками. Тому формування системи оподаткування індивідуальних доходів на основі запровадження обмеженої прогресії з двох (максимум - трьох) ставок є найкращим компромісом між бажаним і реальним.

Вцілому позитивно можна оцінити справляння податку з доходів фізичних осіб щодо запровадження соціальної пільги та розширення податкової бази за рахунок частини доходів від операцій з майном, доходів, отриманих платником податків від роботодавця як додаткові блага, тощо.

Акцизний збір. Головним напрямком реформування цього податку вважаємо не зміну ставок чи переліку підакцизних товарів, а, в першу чергу, вдосконалення адміністрування цього податку. Особливо це стосується лікеро-горілчаних напоїв та тютюнових виробів. Необхідно запровадити таку систему справляння цього податку, щоб уникнути його сплати було практично неможливо. На сьогодні ж в Україні існує ситуація, коли від 30 до 80 % (за різними даними) підакцизної продукції реалізується «в тіні», а отже, без сплати акцизного збору. До того ж, необхідно привести назву цього податку у відповідність до його реального призначення, оскільки «збір» передбачає тимчасове застосування, або цільове використання. Тому вважаємо за потрібне змінити назву на «акцизний податок», що передбачено як в урядовому, так і в багатьох інших проектах Податкового Кодексу.

Найкращою і безальтернативною можливістю прискорити відтворювальні процеси в Україні важелями фіскального регулювання є підвищення ефективності перерозподільних процесів на етапах акумулювання й використання податкових надходжень. До того ж цей процес не пов’язаний зі значним зниженням рівня оподаткування. Боротьба зі зловживаннями у сфері справляння непрямих податків, удосконалення пільгового оподаткування прибутку, повернення до прогресивного механізму оподаткування доходів фізичних осіб, зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці, а також першочергове бюджетне фінансування капіталовкладень у розвиток економіки і проведення ринкових трансформацій за рахунок додатково акумульованих податкових надходжень - усе це створить сприятливе фінансове середовище для сталого зростання ВВП. Це буде прийнятним як з точки зору стимулювання підприємницької ініціативи, так і з позицій оптимізації експансії фіску.

Економічне зростання забезпечуватиме розширення бази оподаткування без значних (тимчасових) фіскальних витрат, а подальше зростання податкових надходжень збільшуватиме фінансові можливості держави щодо регулювання соціально-економічних відносин і суспільного розвитку в цілому.

У більшості країн влада реально оцінює свої можливості у сфері оподаткування. Там чітко розуміють, що надмірні податки підривають виробництво, не сприяють розвитку ініціативи та знижують доходи бюджету. Обмеження свободи приватного бізнесу в податкових питаннях призводить не лише до обмеження можливостей потенційних надходжень, а й до інших негативних наслідків, особливо в частині приховування прибутків від оподаткування та переходу в тіньову діяльність [4, c.12].

3.Економічний зміст прибутку. Податок його формування та використання

Прибуток є економічною категорією. Суть його в багатьох літературних джерелах зводиться до того, що це частина вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у коштах, частина чистого доходу, одна з його форм тощо.

Прибуток як економічна категорія є грошовим вираженням вартості реалізованого чистого доходу, основною формою грошових накопичень суб'єктів господарювання. Він характеризує дохідність підприємства, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті здійснення відповідних заходів.

Сума отриманого прибутку - це показник, який характеризує результативність діяльності підприємства, тобто є фінансовим результатом його підприємницької діяльності.

У Господарському кодексі України зазначається, що прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного результату.[7]

Прибуток - одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів. За рахунок прибутку формуються в значному обсязі бюджетні ресурси держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, соціально-культурних заходів, матеріальне стимулювання працівників тощо. У цьому зв'язку в отриманні прибутку мають бути зацікавлені не тільки трудові колективи підприємств, а й держава.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності суб'єктів господарювання формується в результаті взаємодії багатьох компонентів як з позитивним, так і негативним значенням.

Загальний прибуток підприємства - це кінцевий результат діяльності підприємства.Основною складовою загального прибутку є прибуток від реалізації товарної продукції. На його величину впливають як чинники, що не залежать від діяльності підприємства (зміни державних регулюючих цін, природні, транспортні умови тощо), так і ті, що належать до компетенції підприємств.

Серед чинників, які впливають на величину прибутку від реалізації товарної продукції і належать до компетенції підприємства, найважливішим є зміна обсягу виробництва і реалізації продукції. Що більший обсяг реалізації продукції, то, зрештою, більший прибуток отримає підприємство і навпаки. Зміни прибутку залежно від цього фактора за інших рівних умов прямо пропорційні.

Істотним чинником, що впливає на величину прибутку від продажу товарної продукції, є зміна собівартості продукції. На противагу прямо пропорційному зв'язку між впливом обсягу продажу товарної продукції і рівнем прибутку зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості обернено пропорційний. Що нижча собівартість продукції, яка продається і визначається рівнем затрат на її виробництво і продаж, то більший прибуток, і навпаки.

Суттєвим чинником, який безпосередньо впливає на величину прибутку суб'єкта господарювання від продажу продукції, є рівень застосовуваних цін. Рівень вільних цін в умовах лібералізації встановлює безпосередньо підприємство залежно від конкурентоспроможності його продукції, попиту і пропозиції на неї. Тому підприємство в цьому разі через встановлену ним ціну може безпосередньо впливати на прибуток, отримуваний від продажу продукції. Разом з тим незалежним від підприємства чинником, що впливає на прибуток суб'єктів господарювання, є державні регулюючі ціни, які встановлюються на продукцію підприємств-монополістів. Однак цей чинник необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

У складі загального прибутку враховуються результати від продажу основних фондів та іншого майна підприємств, а також від позареалізаційних операцій.

Прибуток (збиток) від продажу основних фондів, інших видів вибуття, а також від продажу іншого майна підприємства - це фінансовий результат, не пов'язаний з основними видами його діяльності. Він відображає прибутки (збитки) від іншої реалізації - продажу на сторону різних видів майна, яке перебуває у власності підприємства.

Загалом формування прибутку має багато аспектів. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову. Водночас не виключена можливість наділення прибутку й іншими функціями. Розглянемо їх.

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що він є основним критерієм економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Ця функція прибутку для підприємця є дієвим засобом контролю за раціональним використанням матеріальних і трудових ресурсів.

Розглядаючи функцію як ступінь ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною основою - вартістю додаткового продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге — приріст авансованої вартості.

Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає збільшення прибутку, оскільки в ньому втілюється результативність витрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення працівників, розширення виробництва і вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків у бюджет. У цьому зв'язку в отриманні прибутку мають бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок як основний метод господарювання підприємств передбачає не тільки покриття власних витрат доходами, а й отримання накопичень (прибутку) для стимулювання працівників і вирішення інших питань. В умовах ринкової економіки отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції, зниження витрат на нього. Цим досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб. [7]

Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер – від платників до держави.

У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі – плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.

Плата (відповідає на запитання “за що?”) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою (плата за воду тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи.
Відрахування і внески (відповідає на запитання “на що?”, “від чого?”) передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути частковими (відрахування), тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним (внески), коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням. Наприклад., часткове цільове призначення мають відрахування на геологорозвідувальні роботи, а повне цільове призначення є відрахування і внески у різні позабюджетні цільові фонди – внески у Пенсійній фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін.

Податки (відповідає на запитання “для чого?”) встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то прикмети плати і відрахувань видно досить чітко. Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції – розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов`язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, – надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Економічна функція податків полягає в тому, що за їх допомогою. Держава впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих підприємств, галузей і економіки в цілому. Регулююча функція податків полягає у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатні ними доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.

Податкова система формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств податок на доходи фізичних осіб, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю та інші) та місцеві. Місцеві податки й збори – це податок з реклами, готельний збір, курортний збір та інші. Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті.

Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (ПДВ, податок на прибуток підприємств та інші) непрямі ( ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника. Непрямі податки включаються у вигляді надбавкою цін товарів і оплачуються споживачем. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки сплачують з окремих видів майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі податки поділяються на акцизи і мито.

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно(сплачується не один раз, а постійно поки майно перебуває у власності платника податків).

Залежно від способу оподаткування податки бувають:

- розкладні, тобто встановлюється загальна сума потреби держави в доходах, яка розподіляється між територіальними одиницями і на нижчому рівні між платниками податків;

- окладні, такі податки, що спочатку встановлюється ставки податку, а потім розмір податку для кожного платника і загальна сума податку формується як сума окремих платежів.

Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані або пропорційні, прогресивні, регресивні.

Залежно від платника: податки з юридичних осіб (податок з прибутку підприємств, ПДВ, акцизний збір);податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок з промислу, курортний збір); змішані податки (податки з власників транспортних засобів, плата за землю).

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки від реалізації продукції(акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування); податки, що сплачуються за рахунок прибутку (податок на майно, плата за землю).

Отже, можна сказати, що податки відіграють важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень.

ВИСНОВОК

Отже, детально вивчивши сутність даних питань, ми можемо зробити певні висновки.

Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економі­ці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці.

Причинами виникнення дефіциту є: спад виробництва, зниження ефектив­ності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін з економіці або її технічного переоснащення;  великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації.

Аналізуючи сучасні проблеми податкової системи можна дійти висновків, що основними з них є: неврегульованість та часті зміни податкового законодавства; значна кількість податків; безсистемне надання пільг; значний податковий тягар; нерівномірність розподілу податків між бюджетами різних рівнів.

Для подолання цих проблем реформування податкової системи має включати наступні заходи: законодавче врегулювання справляння податків шляхом прийняття податкового кодексу, впровадження мораторію на внесення змін до податкового кодексу терміном щонайменш на 5 років, структурна перебудова податкової системи шляхом виключення з неї податків, що не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції, законодавче обґрунтоване розмежування податків між рівнями бюджетної системи, зниження навантаження на фонд оплати праці шляхом впровадження єдиного соціального податку, відмова від практики надання необґрунтованих пільг, реформування основних податків, зокрема диференціація ставок ПДВ.

Прибуток як економічна категорія є грошовим вираженням вартості реалізованого чистого доходу, основною формою грошових накопичень суб'єктів господарювання. Він характеризує дохідність підприємства, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті здійснення відповідних заходів.

Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер – від платників до держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси Украіни. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.
2. Крисоватий А. І. Податкові трансформації та економічне зростання /  А. І. Крисоватий, Т. В. Кощук // Фінанси України. - 2008. - №9. - С. 10–24.
3. Крисоватий А. Податкові системи зарубіжних країн: навчальний посібник / А. Крисоватий. - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 251 с.
4. Кудряшов В. П. Фінансування бюджету та економічне зростання// Фінанси України. – №3 – 2007. – С. 98 – 111.
5. Невінчаний І.С. Основні шляхи подолання бюджетного дефіциту в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №6. - C.98-101.
6. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.
7. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., переробл. і допов. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.
8. Хілобок Ю. А. Основні напрямки реформування сучасної податкової системи України//Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - № 2(6)2009. - С.114-118