2.Основні напрями податкового реформування в Україні

На думку провідних науковців, податкова система сучасних країн має створюватися з поступовим зменшенням ролі Уряду в економіці країни та відповідним збільшенням приватної ініціативи суб’єктів господарювання. Водночас, зважаючи на тривалість процесів перерозподілу суспільних функцій на користь недержавного сектора та первинного накопичення капіталу як вирішальної умови такого перерозподілу, домінуюча роль у суспільному секторі економіки сучасної України й досі залишається за державою. Це призводить п до виникнення проблем та протиріч сучасної податкової системи України.[8, c.114]

Основним протиріччям, що виникло в процесі формування податкової системи України, є неузгодженість потреб у податкових надходженнях з можливостями їх отримання. Крім того, на сьогодні стоїть завдання досягти такого рівня розвитку податкової системи, щоб, забезпечуючи доходи бюджету, не стримувалися процеси накопичення, зростання виробництва, не відбувалося перекосів у частині змін у структурі суспільного господарства, не деформувалися ринкові процеси та, головне, не порушувалась соціальна справедливість стосовно конкретного періоду розвитку нашої держави.

На сьогодні для податкової системи України головними негативними факторами більшість науковців вважають: велику кількість податків, багато з яких не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції; безсистемне надання пільг; значний податковий тягар; нерівномірність розподілу податків між бюджетами різних рівнів; часті зміни податкового законодавства.

Саме на подолання цих недоліків має бути направлене реформування сучасної податкової системи України. Подолання комплексу проблем податкової системи становить першочергову складову раціоналізації податкової системи, яка забезпечує підвищення ефективності її функціонування. Процес розв’язання цих проблем включає виконання багатьох взаємопов’язаних завдань, які поділяються на окремі напрями, що характеризуватимуть нову структуру податкової системи.

Першим напрямом є ліквідація другорядних у фіскальному плані податків. Існування у чинній системі оподаткування близько 40 податків, зборів та обов’язкових платежів значно ускладнює саму систему законодавства. Це дає підстави для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку другорядних податків та зборів, які мають незначний обсяг надходжень. Зокрема, це стосується податку на промисел, який вже давно є для нашої податкової системи архаїчним податком із складним адмініструванням. Другим напрямом є пошук альтернативних об’єктів оподаткування як засіб подолання структурних проблем. Науковці пропонують запровадити оподаткування нерухомості, оскільки нерухомість є одним з унікальних об’єктів, здатних забезпечити стабільність та прогнозований прибуток .

Візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація - це риси, що перетворюють нерухомість в унікальний об’єкт оподаткування. Разом з тим податок на нерухомість має властивість, яка полягає в тому, що базу оподаткування практично неможливо приховати, що забезпечує бюджет сталими надходженнями. Тому цей податок потребує надзвичайно виважених підходів до формування методології його справляння. Цей податок повинен мати статус місцевого, що підвищить його ефективність та надасть можливість сформувати міцну фінансову базу для органів місцевого самоврядування, наповнюючи реальним змістом самостійність місцевих органів влади.

Третім напрямком реформування має бути зниження податкового навантаження на фонд оплати праці. Цього можна досягти шляхом запровадження єдиного соціального податку (за прикладом багатьох розвинених країн, а також Росії). Цей податок передбачає уніфікацію податкової бази для сплати податку до всіх державних позабюджетних соціальних фондів, що значно полегшить становище платників податків.

В єдиному соціальному податку доцільно об’єднати внески до всіх діючих соціальних фондів. Замість існуючих чотирьох відрахувань доцільно ввести один збір, який сплачується за єдиними правилами та в єдині терміни.

Базою оподаткування має виступати фонд оплати праці. Ставка, за попередніми розрахунками науковців, має становити близько 30 %. Це не остаточний норматив відрахувань, оскільки запровадження єдиного соціального податку має супроводжуватись економіко-математичним моделюванням та обґрунтуванням ставок.

Запропоноване нововведення має:  зменшити податкове навантаження на фонд оплати праці;  спростити звітність підприємств і процедуру сплати;  спростити адміністрування податку;  узагальнити фінансові санкції; зменшити чисельність перевірок на підприємствах.

Четвертим напрямком реформування має стати законодавче визначення джерел надходжень коштів до бюджетів різних рівнів. Зокрема, як уже зазначалося доцільно закріпити за місцевими бюджетами податок на нерухомість, а також запровадити місцеві податки на прибуток підприємств та на доходи фізичних осіб. Сумарна сплата податків на прибуток до бюджетів державного та місцевого рівня повинна становити не більше 23–28%  оподатковуваного прибутку (в залежності від регіону України). Ефективна робота в цьому напрямку має розв’язати ряд регіональних соціальних проблем [8, с.116].

П’ятим напрямком є реформування основних бюджетоформуючих податків. При розв’язанні структурних проблем податкової системи велике значення має вдосконалення механізму функціонування окремих податків. Особливо це стосується податків, що становлять основу податкової системи та державних фінансів у цілому.

Податок на додану вартість. Зважаючи на те, що ПДВ є одним з основних податків фіскального напряму (щоправда, за останні роки намітилась тенденція до зниження питомої ваги цього податку в структурі податкових надходжень), запровадження будь-яких змін у його справлянні матиме істотний вплив на фінансову систему країни. Водночас слід врахувати і необхідність підвищення дієвості регулюючого потенціалу, закладеного в цьому податку.

Можна розглянути два основних варіанти реформування ПДВ. Перший з них пов’язаний зі зниженням ставки, що зменшить податковий тиск на суспільство. Другий передбачає диференціацію ставок.

Вважаємо, що на сьогодні відчутно знизити ставку ПДВ є досить проблематично. Це пов’язано з наступними причинами:

1. Обмеженість надходжень від прямих податків.

2.Неможливість та недоцільність у трансформаційний період скорочення функцій держави (що є передумовою встановлення рівня централізації частини ВВП у зведеному бюджеті країни за допомогою оподаткування).Тому, найбільш прийнятним варіантом удосконалення існування ПДВ є диференціація його ставок. Це дозволить не тільки уникнути різкого скорочення бюджетних доходів від ПДВ, а й розвинути регулятивний потенціал цього податку. Про це свідчить досвід багатьох країн світу. Порівняльну характеристику ставок ПДВ у різних країнах світу наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика ставок податку на додану вартість [3, c. 196]

Як свідчать дані, наведені в таблиці 2, в Україні існує одна з найвищих у світі ставок податку на додану вартість. До того ж не запроваджено знижених ставок ПДВ, які в усьому світі застосовуються при оподаткуванні товарів щоденного попиту, що споживаються найменш забезпеченими верствами населення.

В Україні доцільно було б встановити наступні види ставок: основна - 15 %;  підвищені - 20 % і 25 %; знижені - 5 % і 10 %. Що стосується підвищених ставок, то, наприклад, обороти з реалізації підакцизної продукції вітчизняного виробництва можна оподатковувати податком на додану вартість за ставкою 20 %, а іноземного виробництва - за ставкою 25 %. Вибір підакцизної продукції як бази оподаткування підвищеними ставками ПДВ дозволить максимально реалізувати регулюючу функцію цього податку: шляхом обмеження споживання шкідливої для здоров’я продукції та шляхом підтримки вітчизняного виробника.

Знижені ставки доцільно застосовувати під час реалізації деяких товарів вітчизняного виробництва: продуктів харчування, ліків, дитячих товарів, товарів щоденного попиту, тощо. У цілому запровадження диференційованих ставок ПДВ має призвести до зростання сукупного попиту в країні та до зменшення соціальної напруги, адже більше платитимуть ті, хто має змогу споживати товари та послуги значної вартості або продукцію, шкідливу для здоров’я.

Податок на прибуток підприємств. Цей податок зазнає постійного реформування. Зокрема, в 2004 році маємо зниження ставки податку з 30 до 25 %. Подальше реформування цього податку має бути спрямоване на усунення наступних недоліків:

1. Неврегульованість проблеми амортизації.

2. Труднощі адміністрування (особливо для малого та середнього бізнесу).

3. Перешкоди вільному розвитку конкуренції.

4. Можливість подвійного оподаткування.

5. Недостатність врахування специфіки окремих галузей, секторів економіки та видів діяльності.

За рахунок запровадження диференціації ставок цього податку (наприклад, зниження ставок для виробничих підприємств) або надання економічно обґрунтованих пільг можливо вплинути на процес накопичення капіталу та стимулювання інвестиційної активності підприємств.

Податок з доходу фізичних осіб. Запроваджений в Україні з 1 січня 2004 року на зміну прибутковому податку з громадян. За майнового розшарування українського суспільства, теоретично, оптимальним заходом було б запровадження високопрогресивної шкали податку з доходів фізичних осіб як соціально справедливого інструменту сприяння економічному зростанню. Проте, як було доведено практикою, в умовах великої тінізації економічних відносин неможливо акумулювати необхідні для фінансування додаткових видатків бюджету надходження податку з доходів фізичних осіб за високими ставками. Тому формування системи оподаткування індивідуальних доходів на основі запровадження обмеженої прогресії з двох (максимум - трьох) ставок є найкращим компромісом між бажаним і реальним.

Вцілому позитивно можна оцінити справляння податку з доходів фізичних осіб щодо запровадження соціальної пільги та розширення податкової бази за рахунок частини доходів від операцій з майном, доходів, отриманих платником податків від роботодавця як додаткові блага, тощо.

Акцизний збір. Головним напрямком реформування цього податку вважаємо не зміну ставок чи переліку підакцизних товарів, а, в першу чергу, вдосконалення адміністрування цього податку. Особливо це стосується лікеро-горілчаних напоїв та тютюнових виробів. Необхідно запровадити таку систему справляння цього податку, щоб уникнути його сплати було практично неможливо. На сьогодні ж в Україні існує ситуація, коли від 30 до 80 % (за різними даними) підакцизної продукції реалізується «в тіні», а отже, без сплати акцизного збору. До того ж, необхідно привести назву цього податку у відповідність до його реального призначення, оскільки «збір» передбачає тимчасове застосування, або цільове використання. Тому вважаємо за потрібне змінити назву на «акцизний податок», що передбачено як в урядовому, так і в багатьох інших проектах Податкового Кодексу.

Найкращою і безальтернативною можливістю прискорити відтворювальні процеси в Україні важелями фіскального регулювання є підвищення ефективності перерозподільних процесів на етапах акумулювання й використання податкових надходжень. До того ж цей процес не пов’язаний зі значним зниженням рівня оподаткування. Боротьба зі зловживаннями у сфері справляння непрямих податків, удосконалення пільгового оподаткування прибутку, повернення до прогресивного механізму оподаткування доходів фізичних осіб, зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці, а також першочергове бюджетне фінансування капіталовкладень у розвиток економіки і проведення ринкових трансформацій за рахунок додатково акумульованих податкових надходжень - усе це створить сприятливе фінансове середовище для сталого зростання ВВП. Це буде прийнятним як з точки зору стимулювання підприємницької ініціативи, так і з позицій оптимізації експансії фіску.

Економічне зростання забезпечуватиме розширення бази оподаткування без значних (тимчасових) фіскальних витрат, а подальше зростання податкових надходжень збільшуватиме фінансові можливості держави щодо регулювання соціально-економічних відносин і суспільного розвитку в цілому.

У більшості країн влада реально оцінює свої можливості у сфері оподаткування. Там чітко розуміють, що надмірні податки підривають виробництво, не сприяють розвитку ініціативи та знижують доходи бюджету. Обмеження свободи приватного бізнесу в податкових питаннях призводить не лише до обмеження можливостей потенційних надходжень, а й до інших негативних наслідків, особливо в частині приховування прибутків від оподаткування та переходу в тіньову діяльність [4, c.12].