1.3. Характеристика прямих та непрямих податків

До прямих податків відносяться податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток, податок на промисел, податок на землю, податок на власників транспортних засобів.

Податок на доходи фізичних осіб стягується безпосеред­ньо з доходів платників - фізичних осіб.

З 1 січня 2004 року в Україні  вступив в дію Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. № . № 889- IV.

Згідно цього Закону платниками податку  являються : резиденти, які отримують доходи  як з джерел походження  з території України, так і за  її межами; нерезиденти, які отримують доход з джерел їх походження на території  України.

Резиденти сплачують податок із усіх доходів - отриманих із джерелом їхнього походження як в Україні, так і за кордоном (якщо інше не передбачене договорами про запобігання подвійного оподатковування, укладеними Україною). При цьому в них залишається можливість врахувати податок, сплачений за кордоном, при визначенні в декларації річної суми податку, що підлягає сплаті в бюджет (якщо це передбачено відповідними міжнародними договорами України). Нерезидент платить податок також по діючому сьогодні принципу - тільки з доходів,  одержаних в Україні.

Об'єкт оподатковування є загальний місячний оподатковуваний доход (ЗМОД) фізичної особи. Перелік доходів, що включаються до складу ЗМОД, закріплений в  п. 4.2 Закону про податок з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.п. 4.2.1 ст. 4 Закону про податок з доходів фізичних осіб до складу ЗМОД включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати і винагороди, нараховані (виплачені) платникові податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Основна, базова  ставка податку на прибуток складає  15%. Крім того, передбачені й  інши ставки податку в залежності від виду доходів платника податку.

Обов'язок по нарахуванню, утриманню і сплаті податку з доходів фізичних осіб покладена на роботодавців, які виплачують заробітну плату найманим робітникам. Усі ці особи - підприємства, установи, організації, а також приватні підприємці, що використовують найману працю, - визначені в Законі як «податкові агенти».

Податок на прибуток підприємства – це прямий загальнодержавний  податок (рис. 1.2).

Рис. 1.2.  Структурно-логічна схема податку на прибуток підприємств

Платниками податку на прибуток виступають [7]: резиденти – суб‘єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи, організації, які здійснюють діяльність на отримання прибутку, нерезиденти – юридичні і фізичні особи, створені у будь якій організаційно-правовій формі які отримують доходи на території України за винятком установ і організацій, що мають дипломатичний статус; постійні представництва нерезидентів, які одержують дохід на території  України.

Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами.

Об‘єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на  [7]:

-    суму валових витрат платника податку;

-    суму амортизаційних відрахувань, нарахувань згідно ст. 8. 9  Закону про прибуток .

Основна, базова  ставка податку на прибуток складає  25%.

Звітними податковими періодами щодо податку на прибуток являються : перший квартал, півріччя, дев’ять місяців та рік.

Податок на землю. Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування [3]: заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості ґрунтів; відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості; розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України “Про плату за землю” від 19.09.1996 р. №378/96-ВР в редакції Закону про внесення змін та доповнень № 1344-ХІІ від 22.12.99р.  [3]

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільсько­господарського  виробництва або призначені для цієї мети);  землі населених пунктів.

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1м ²). Ставки диференційовано залежно від кількості населення в на­селеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.Передбачене також застосування підвищувальних коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

На рис. 1.3 наведено структурно-логічна схему сплати земельного податку.

Рис. 1.3. Структурно-логічна схема земельного податку

Податок  з власників транспортних засобів та самохідних машин і механізмів. Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Податок зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Порядок обчислення та сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України “Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11 грудня 1991р. № 1963-ХІІ із змінами і доповненнями [8].

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) - власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (рис. 1.4).

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери.

Не опо­датковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

Ставки податку визначено в розрахунку на рік: зі 100 см³ об'єму двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, зі 100 см. довжини транспортного засобу. Усі ставки податку встановлені  в грн. за видами транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення й використання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року. Податок сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб і за місцем проживання фізичних осіб і зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування та територіальних дорожник фондів.

Юридичні особи сплачують податок  щоквартально рівними частками.

Рис. 1.4. Структурно-логічна схема податку з власників транспортних засобів та самохідних машин і механізмів

Характеристика непрямих податків. Податок на додану вартість (ПДВ). Податок на додану вартість – це частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва  продукції, що надходить до бюджету після їх реалізації. ПДВ – це непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до ціни товару, який сплачується споживачами.

Правовою базою податку є Закон України “Про податок на додану вартість” від 3.04.97 р. №168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) [9].

Платником податку є:

1. Особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, в разі коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно з законодавством.

3. Особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством.

4. Особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.

5. Особа, відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, визначена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

6. Особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих (понесених) іншими особами, що знаходяться у підпорядкуванні такої особи.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з [9]:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами фінансової оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

База оподаткування.

1. База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

2. У разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі, чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Ставки податку:

а) Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4  Закону “Про ПДВ”, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

б) Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:

- продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються інші операції.

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

Продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.  ри розрахунку податку на додану вартість і заповненні першого розділу декларації по ПДВ використовується поняття податкове зобов'язання по ПДВ . Податкове зобов'язання по ПДВ — загальна сума податку, отриманого платником податку у звітному періоді від продажу товарів.

При визначенні ПДВ і заповненні другого розділу декларації  застосовується поняття податковий кредит по ПДВ.

Податковий кредит являє собою суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг ), вартість яких відноситься до складу валових витрат і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), прийняття робіт (послуг) або банківський документ, що підтверджує перерахування засобів в оплату вартості таких робіт (послуг). Варто пам'ятати, що у випадку якщо на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними раніше документами, платник податку несе відповідальність у виді фінансових санкцій.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари, роботи, послуги (податкове зобов'язання) і сумами податку, сплаченими або які підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріальні ресурси, паливо, вартість яких спрямована на витрати виробництва та обігу відповідно до основних положень про склад витрат, та податку за придбані та введені в експлуатацію основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи (податковий  кредит).

Отже, податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який встановлюється за єдиною ставкою до всього обороту, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва і обігу.

Акцизний збір - один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.

Перелік підакцизних товарів, як правило, включає в себе предме­ти не першої необхідності та високорентабельні товари, споживання яких держава намагається обмежити. Так, в Україні оподатковують­ся: алкогольні і тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродук­ти.

На сьогодні перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору на такі товари визначено в чотирьох законах України, а саме: Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 18-92 «Про акцизний збір» у редакції Закону України о внесенні змін і доповнень № 3111-111 від 07.03.02 р.; Законом України від 15.09.95  № 329/95-ВР «Про акцизний збір алкогольні напої та тютюнові вироби»;  Законом України від 07.05.96 р. № 178/96-ВР «Про ставки акцизного збору  на спирт етиловий і алкогольні напої»  та іншими нормативними документами.

Платниками  акцизного  збору  є:

- суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів(послуг) на митній території України, у тому числі, з давальницької сировини;

- нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) середньо або через їх постійні представництва, чи осіб, які прирівнюються до них згідно із законодавством;

- будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

- фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять і пересилають підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного перевезення (пересилання) для таких фізичних осіб, які визначені митним законодавством;

- юридичні або фізичні особи, яку купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Об'єктом оподаткування акцизним збором є [16]:

- обороти з реалізації підакцизних товарів, у тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини;

-        обороти з реалізації  (передачі) товарів (продукції) для власного споживання (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів), а  також для своїх працівників;

-        митна вартість товарів (продукції), які імпортуються  (ввозяться , пересилаються ) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних операцій  або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

Акцизний збір обчислюється :

а) за ставками у процентах до обороту з продажу:

-  товарів, що реалізуються  за вільними цінами, -  виходячи з їхньої вартості за цими цінами, без урахування  акцизного збору та без  податку на додану вартість;

- імпортних товарів – виходячи з митної (закупівельної) вартості , збільшеної на суму ввізного мита, без урахування  акцизного збору. При визначенні  вказаної  вартості  іноземна валюта  перераховується  у національну валюту України за курсом Національного банку (НБУ), що діє на день подання митної декларації.

б)  у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції).

Об'єктом оподаткування імпортних товарів є їх митна вар­тість з урахуванням фактично сплачених сум мита або їх кількісні показники у фізичному вимірі.

 Сума  акцизного  збору,  якщо   ставка   встановлена   в грошовому   еквіваленті   до   фізичної   одиниці  виміру  товару, обчислюється таким чином:

-  при застосуванні ставки акцизного збору у гривнях за формулою:

                                                              А = С х К,

   де А - сума акцизного збору;  С - ставка акцизного збору; К - кількість товару, визначена у фізичних одиницях виміру, визначених відповідним законом;

 -   при застосуванні ставки акцизного збору в євро за формулою :

                                         А = С х Є х К,

   де А - сума  акцизного  збору;  С - ставка  акцизного  збору; Є - офіційний курс  гривні  до  Євро  за станом на  день заповнення митної декларації;  К - кількість товару,  визначена  у  фізичних  одиницях виміру, визначених відповідним законом.

 Сума   акцизного   збору,   якщо  ставка  встановлена  у відсотках, обчислюється за формулою:

                                      А = С х В,

   де А - сума акцизного збору;  С  -  ставка  акцизного  збору; В – вартість продукції  без урахуванням акцизу  та ПДВ.

Акцизний збір не справляється при реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту. Не підлягає оподаткуванню оборот з реалізації легкових автомобілів  спеціального призначення  для інвалідів, оплата вартості яких  провадиться  органами соціального забезпечення, а також  легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається  Кабінетом Міністрів України.

Мито являє собою непрямий податок на імпортні, експортні і транзитні (тобто ті що перетинають кордон) товари. Варто усвідомити, що введення мита може переслідувати кілька цілей, серед яких фіскальні, економічні і політичні, що безпосереднім образом зв'язано з формуванням раціональної структури експорту й імпорту.

Особливістю митних зборів є те, що контроль за правильністю і своєчасністю їхньої сплати здійснюють не податкові органи, а державний митний комітет і митниця України.

Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України то­варів або інших предметів, що підлягають оподаткуванню згідно з чинним законодавством [14].

Об'єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники.

Порядок обчислення та сплати мита проводиться за встановленими ставками по товарних групах. Сплата проводиться декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.

Запроваджено два види ставок, за якими обчислюється сума мита, що підлягає сплаті до бюджету:  у процентах до митної вартості товарів; у встановленому грошовому виразі на одиницю товару.

Сума мита, належна до сплати, перераховується платниками, що здійснюють митне оформлення  майна, митним органам  або вноситься готівкою в касу митного органу, після чого в установлені строки ці суми перераховуються митними органами до бюджету.

Місцеві податки й збори. Розвиток місцевого самоуправління не може не спиратися на фінансову базу, якою поряд з відрахуваннями від загальнодержавних податків у місцеві бюджети є визначене Кабінетом Міністрів України право органів місцевого самоврядування на встановлення місцевих податків та зборів. При цьому органам місцевого самоврядування визначено види цих податків і зборів, їхні граничні розміри, об’єкти  оподаткування та джерела оплати. Причому органи місцевого самоврядування своїми рішеннями встановлюють ті чи інші податки, але можуть і не встановлювати. В таблиці 1.1 подається перелік місцевих податків та зборів в Україні.

Таблиця 1.1

Перелік місцевих податків і  зборів в україні