<pВСТУП

У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше - бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць. Бюджет держави є складним і багатогранним явищем у суспільстві.

Отже, як зрозуміло з вищесказаного, предметом дослідження даної курсової роботи є державний бюджет.

Актуальність даної теми полягає в тому, що саме допомогою бюджету держава надає суспільству унікальні блага й послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя: оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо.

Бюджет є унікальним інструмен­том здійснення економічної політики, якби не було бюджету, держава не могла б виконувати свої функції, суспільство не отримувало б певних послуг, не відбувався б розподіл і перерозподіл  валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територі­альними утвореннями, верствами населення.

Метою даної курсової роботи є визначення ролі державного бюджету в фінансовій системі України.

Основними завданнями, які ставилися в процесі роботи є:

- вивчення  теоретичних основ розвитку державного бюджету, що передбачає дослідження історичного розвитку та  економічної сутності державного бюджету, його структури;

- дослідження стану та тенденцій розвитку державного бюджету в Україні, що передбачає аналіз державного бюджету нашої країни, визначення його стану;

- дослідження проблем та перспектив розвитку державного бюджету України.

У процесі підготовки курсової роботи використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: аналізу та синтезу, порівняння.

Інформаційними джерелами при вивченні даної теми були законодавчі акти України, підручники відомих вчених, які досліджували дану проблему, статті, періодичні видання.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

1.1.Історичний аспект розвитку державного бюджету

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для пристарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.

Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. -  спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху.

Створення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік. Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до такого:

- єдність бюджетної системи, централізація податкового законодавства у відані союзних органів і регламентація видатків;

- включення союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу.

Бюджетна система Союзу РСР об’єднувала в державному бюджеті: союзний бюджет, бюджет соціального страхування та державні бюджети 15 союзних республік, в склад яких входили республіканські бюджети союзних республік, державні бюджети 20 автономних республік та більше 53 тис. місцевих бюджетів (країв, областей, округів, міст, районів, сільських та селищних Рад).

Така бюджетна система існувала з 1924р., коли державні бюджети союзних республік були вперше законодавчо закріплені Конституцією СРСР. В державному бюджеті на 1924, 1925 р. частка державних бюджетів союзних республік складала 41,9%, причому, основна частина коштів в державних бюджетах - 69,2% - приходилась на місцеві бюджети. В наступні роки спостерігалась поступова централізація коштів в союзному бюджеті. Наприклад, в 1940 р. на частку союзного бюджету приходилось 75,8% ресурсів державного бюджету країни.

В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на території України, а також між територіями всередині республіки.

При формуванні державного бюджету СРСР на 1989 та 1990рр. були офіційно оприлюднені суми дефіциту бюджету. Відбувся розподіл дефіциту бюджету між союзним та республіканськими рівнями.

Основним регулюючим джерелом в ці роки залишався податок з обороту, нормативи відрахування якого в бюджети союзних республік були визначені диференційовано від 61,4 % до 100 %. В бюджети союзних республік відраховувалось в 1990 р. 20 % платежів із прибутку підприємств союзного підпорядкування, в розмірі 50 % був встановлений норматив відрахувань в бюджети союзних республік від прибуткового податку з населення.

Суттєвою особливістю формування бюджетів на 1991р. був розвиток принципово нових фінансових взаємостосунків між центром та суверенними державами, між суверенними і автономними республіками та місцевими Радами народних депутатів. Так бюджетна система стала включати окремо союзний бюджет, самостійні республіканські (суверенних і автономних республік) та місцеві бюджети. В 1991р. були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як податок з обороту та державні податки з населення. Замість цих податків республіками передавалась в союзний бюджет фіксована сума коштів на покриття видатків на народне господарство та на здійснення загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових зобов’язань.

Таким чином, в 1991р. практично було ліквідовано єдину бюджетну систему країни, яка розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В результаті загальнодержавний грошовий фонд був поділений за сферами ведення Союзу РСР та суверенних республік.

В Україні ще в 1990р. був прийнятий Закон Української РСР “Про бюджетну систему Української РСР”, який визначив основи організації бюджетної системи України. Згідно цього закону фінансові ресурси України були поділені на кошти державного бюджету (республіканського бюджету), бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. В цьому Законі були відображені питання формування та виконання державного та місцевих бюджетів, розгляд, затвердження, виконання бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

З урахуванням змін, що відбулися в політичному устрої України за 1991-1995рр., а також в бюджетній політиці та бюджетному механізмі, в 1995р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну систему України”, де  було наведено більш чітке визначення бюджетної системи, її складових частин, детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи України. На сьогодні даний Закон втратив чинність на підставі Бюджетного Кодексу від 21.06.2001.

Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних процесах.

1.2.Економічна сутність державного бюджету

Бюджет - це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня и використо­вується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією. Економічна природа бюджету полягає в тому, що виникає об'єктивна необхідність у розподілі й перерозподі­лі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефек­тивності економіки та добробуту громадян.

Ринкова модель економіки, а також усі без винятку інші моделі не можуть існувати й розвиватися без втручання дер­жави в процеси розподілу й перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві. Для цього використовуються фінанси, а бюджет є конкретною формою реалізації функцій держави. З розвитком цивілізації бюджет стає унікальним інструмен­том здійснення економічної політики, не лише за ринкових умов, а й у тоталітарних, монархічних та інших системах. В ньому сконцентровані інтереси держави, підприємців і на­селення. Між ними ведеться постійна боротьба за задово­лення власних потреб. Об'єктом цих інтересів завжди є валовий внутрішній продукт, власне напрямки та методи його розподілу й перерозподілу.

Бюджет, в основному, відображає вторинний перерозпо­діл, тобто після первинного розподілу валового внутрішньо­го продукту на основні його складові здійснюється вторин­ний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг.

Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною і фінансово забезпеченою.[17, c.121]

Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій держави в економіці вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Економічна природа бюджету якраз проявляється в тому, що за його допомогою держава надає суспільству унікальні блага й послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо.

Проте усвідомлення економічної суті бюджету зі своїм ста­новленням пройшло довгий шлях. Перші наукові визначення бюджету з'явились тільки на початку XX ст. Так, енциклопе­дичний словник Брокгауза та Ефрона стверджує, що бюджет, із погляду держави, є загальним фінансовим законом, на яко­му будується розпис доходів і видатків держави. Цікавим у цьо­му джерелі є тлумачення щодо значення бюджету. Воно поля­гає у тому, що бюджет "дає постійні норми для класифікації державних доходів і видатків. Нормативні статті, що входять до його складу, є постійними величинами, які повторюються з ро­ку в рік, до зміни їх законодавчим шляхом, становлять його тверду, так би мовити, консолідуючу частину. Інша частина бюджету щорічно змінюється на основні ймовірності, за серед­нім розрахунком минулих років, а також внаслідок нових дер­жавних потреб, що спричинюють нові збори, надзвичайні витрати, додаткові кредити тощо; саме вона становить голов­ний зміст бюджетного закону. Співвідношення між цими дво­ма частинами бюджету визначається кожною державою по-своєму, відповідно до умов її фінансового господарства".[11, c.156]

У цьому визначенні бюджету ще переважають лише функ­ціональні аспекти над економічними, проте вже в цей період деякі вчені досить грунтовно формулюють його економічну суть. Зокрема, італійський фінансист Л. Косса в своїй фунда­ментальній праці "Основи фінансової науки" так формулює вимоги до бюджету:  витрати бюджету повинні проводитися зі згоди тих, хто дає кошти для їх здійснення;  влада, якій доручено витрачати суми, повинна підляга­ти серйозному контролю.

Правда, ще тривалий час у фінансовій літературі поняття бюджету ототожнювалося з державними фінансами, а держав­ні фінанси - з державним господарством. Так, відомий фран­цузький вчений-фінансист П. Годме пише, що "державні фінанси - це суспільне багатство в формі грошей і кредиту, яке перебуває у розпорядженні органів держави.

Якраз тут зароджується ідея, що за допомогою бюджету держава поряд із розв'язанням класичних адміністративних, політичних і оборонних завдань виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Користуючись бюджетом, держава за­безпечує населенню матеріальний достаток, комфортне та без­печне існування. Ця теорія стала панівною в другій половині XX ст. Біля її витоків стояли найвизначніші представники фі­нансової науки.

Ідея суспільного блага набула вирішального значення в теорії бюджету та фінансів загалом. Представники цієї тео­рії називають бюджет публічною або фіскальною економі­кою, продуктивність якої вимірюється обсягом і якістю сус­пільних благ.

У наукових працях західних вчених бюджет і бюджетний процес описуються з позиції ринко­вих відносин. За допомогою бюджету здійснюються мінові акти купівлі-продажу за схемою "податки-блага". Тобто через бюджет здійснюється мінова угода між державою та приват­ними особами, де податки є формою залучення коштів і участі населення у фінансуванні потрібних йому затрат. Реакцією населення на нееквівалентність між сплаченими податками та одержаними суспільними благами є відмова від підтримки на виборах тих політичних сил, які не забезпечують рівноваги між корисністю благ та їхнього сумарною вартістю.

У наукових працях європейських авторів державні фінан­си і передусім бюджет постають складною сферою, яка перебуває па перехресті економіки й політики та є невід'єм­ною складовою суспільно-економічної системи. З цим важко не погодитися. Бюджет, будучи дуже складним і багато­гранним явищем, повинен розглядатися з декількох сторін: як ланка державних фінансів, як централізований фонд фінансо­вих ресурсів, як фінансовий план держави.

Економічна кате­горія - бюджет виражає взаємозв'язок, що виникає між державою та іншими учасниками суспільного виробництва в процесі розподілу та перерозподілу вартості валового внут­рішнього продукту шляхом створення централізованого та де­централізованих фондів фінансових ресурсів і їх використан­ня на цілі розширеного відтворення та підвищення рівня життя суспільства.[11, c.157]

Головне призначення бюджету - регулювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територі­альними утвореннями, верствами населення, грунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.

Загальновизнано, що державний бюджет виконує чотири основних функції: фіскальну, регулюючу, стратегічну структурну та стимулюючу.

Фіскальна функція бюджету полягає у фінансовому забезпеченні виконання державою основних функцій, які належать до сфери її відповідальності. Згідно зі світовою практикою, до беззаперечних завдань держави відносяться забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки, підтримки соціально незахищених прошарків населення, забезпечення захисту навколишнього середовища.

Регулююча функція бюджету спирається на фіскальне перенаправлення частини ресурсних потоків у країні відповідно до встановлених законодавством орієнтирів. Вилучення частини суспільного продукту у вигляді податків та неподаткових надходжень до бюджету дозволяє коригувати напрями використання цього продукту, здійснюючи таким чином вплив як на обсяг сукупного попиту, так і на пропорцію між споживанням та нагромадженням в економіці. На етапi спаду видатки бюджету збільшуються, компенсуючи втрату частини сукупного попиту, що пожвавлює економiку, але погіршує баланс бюджету. На етапi економічного пiдйому зростання податкових надходжень покращує баланс бюджету.

Стратегічна структурна функція бюджету визначається структурою державного споживання та державних інвестицій і реалізується через вплив держави на міжгалузевий та міжрегіональний перерозподіл ресурсів всередині країни відповідно до поставлених довгострокових стратегічних пріоритетів. Йдеться насамперед про здійснення державних закупівель продукції певних галузей, бюджетні капіталовкладення у галузі, які визнано стратегічно важливими, проте які не в змозі залучити з певних причин приватний капітал, у депресивні регіони тощо.

Стимулююча функція бюджету знаходить свій вияв через вплив заходів бюджетної політики на активізацію економічних процесів. Хоча багато з дослідників заперечують необхідність окремого виділення стимулюючої функції бюджету, для бюджетної політики в перехідній економіці таке виділення принципово важливе. Якщо регулююча та структурна функції можуть бути спрямовані як на прискорення, так і на гальмування економічних процесів (зокрема, в ході антициклічної політики, чи відносно до застарілих збиткових галузей), стимулююча функція бюджету полягає у створенні максимально сприятливих умов для ефективної підприємницької діяльності в руслі законодавства та національних інтересів країни за допомогою податкових стимулів, субсидій або дотацій, здійснення інвестицій у "точки зростання" тощо.

Важливо зазначити, що три останніх функції є непрямими щодо власне бюджету як фінансового плану держави. Їх реалізація виходить далеко за межі одного року, на який зазвичай здійснюється бюджетне планування, проте здійснюється саме через засоби фіскальної функції бюджету. Тому ефективність виконання державним бюджетом цих функцій може бути визначена при аналізі виконання річного бюджету лише частково.Власне, реалізація регулюючої, стратегічної структурної та стимулюючої функцій надає бюджетному процесу властивостей політики, тому саме через їхню призму слід розглядати питання оцінки ефективності бюджетної політики в країні.

1.3. Структура державного бюджету

Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм - доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву.

Доходи і видатки бюджету - це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки - задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням - грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого - об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету - внутрішній валовий продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на певний момент часу), а саме: доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей.

Склад бюджетних доходів, їх структура органічно пов’язані з обсягами суспільного продукту і національного доходу і визначаються фінансовою політикою держави.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові.

Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80-90 %, а в США - більше 95 %.[17, c.126]

Неподатковими доходами бюджету є: доходи від використання майна, що перебувають у державній власності (орендна плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником яких є держава; повернення державних і бюджетних креди-тів та ін.); доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності; проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить дер жаві в майні господарських товариств; доходи від платних послуг що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами; кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);інші неподаткові доходи.

У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти - перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна - їх величину.

Витратна частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, ма­лих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.

З метою з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.

Функціональний поділ видатків дає змогу виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання. (див. додаток А)

Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні і капітальні. Поточні бюджетні видатки пов’язані із наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб.

До цих затрат відносять: закупівлю товарів і послуг, необхідних для утримання економічної і соціальної інфраструктури (оплата праці державних службовців, закупівля предметів і матеріалів, необхідних для поточних господарських цілей, оплата транспортних і комунальних послуг та ін.); трансферти населенню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати); поточні субсидії державним і приватним підприємствам, а також нижчестоящим органам влади; виплату процентів за державним боргом та ін. У своїй сукупності поточні видатки формують звичайний (поточний) бюджет, на який припадає основна частина всіх бюджетних витрат.

Капітальні видатки пов’язані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих об’єктів державної і комунальної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.

В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.

Надання бюджетних коштів здійснюється у таких формах: кошторисне фінансування окремих бюджетних програм - закладів, установ і організацій бюджетної сфери; трансферти населенню; бюджетні кредити юридичним особам (у тому числі податкові кредити на сплату податків);субвенції і субсидії фізичним і юридичним особам; бюджетні інвестиції у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб; бюджетні позики державним позабюджетним фондам; міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, субвенції, інші дотації); кредити іноземним державам.

РОЗДІЛ II. СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

2.1.Аналіз державного бюджету в Україні

Державний бюджет займає провідне місце в бюджетній системі України. І як будь-який план, він має свої складові частини. Відповідно до глави 5 Бюджетного кодексу  можна виділити доходну і видаткову частини Державного бюджету [1].

Дослідження проблем формування доходної частини Державного бюджету України викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення.

Розглянемо формування доходної частини державного бюджету за період 2004-2008 рр. Так, в таблиці 1 наведені узагальнені показники доходної частини державного та зведеного бюджетів відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2004, 2005, 2006, 2007, 2008  рік.[2,3,4,5,6]

Таблиця 1

Доходи державного бюджету України, тис.грн.

106.124.985,5

124.945.131

147.888.145,7

231.931.966,7

- доходи 
загального    фонду   Державного   бюджету    України

83.509.475,1

96.564.420,3

116.176.169

180.783.209,8

- доходи спеціального фонду Державного 
бюджету  України 

13.805.020,8

22.615.510,4

28.380.710,7

31.711.976,7

51.148.756,9

Розглянемо формування витратної частини державного бюджету за період 2004-2008 рр.

Витрати державного бюджету України, тис.грн

117.394.610,1

137.081.485,7 

161.819.000,8

253.207.875,1

-видатки 

загального    фонду   Державного   бюджету    України

94.145.569,9 

108.245.247,8

130.090.241,6

200.106.067,7 

- видатки спеціального фонду Державного 

бюджету  України 

13.649.356,4

23.249.040,2

28.836.237,9

31.728.759,2

53.101.807,4

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і Державним казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків.[17, c.136]

Доходи Державного  бюджету  України  у  2004 році  склали  70,3  млрд.   гривень,  що  становить  107,9  відсотка   до затверджених  показників  на рік або більше на 5.122,1 млн гривень більше,   в   тому    числі   по   загальному   фонду – відповідно 101,1 відсотка   або   більше  на  568  млн. гривень  більше.  Таке перевиконання  доходів  державного  бюджету  пояснюється   значним перевиконанням    доходів    спеціального   фонду   порівняно   із затвердженими показниками  та  зарахуванням  до  загального  фонду державного  бюджету   830,7  млн. гривень  додаткових   коштів,  що надійшли з  місцевих  бюджетів  понад  річні  розрахункові  обсяги доходів,  зазначені в Законі України "Про Державний бюджет України на 2004 рік.[7]

Обсяг державного боргу на кінець 2004 року знаходився в межах граничного розміру,  встановленого статтею 16 Закону України  "Про Державний бюджет  України  на  2004  рік",  і становив 67,8 млрд гривень,  або в абсолютному значенні збільшився протягом звітного  періоду  на  1,5  млрд.  гривень,  у  тому  числі  прямий зовнішній борг - на 1,1 млрд. гривень.

Видатки  Державного бюджету України  у 2004 році  становили  79,5  млрд.  гривень,  або  110  відсотків  до бюджетних призначень,  у тому числі по  загальному  фонду - 105,1  відсотка. Надання  кредитів з державного бюджету становило 1,9 млрд. гривень, або 87,9  відсотка  до  бюджетних  призначень,  у  тому  числі  по загальному    фонду - 122,6    відсотка.   

При загальному    задовільному    рівні   проведених   витрат державного  бюджету  Кабінет  Міністрів  України   не   забезпечив ефективне   управління   коштами  державного  бюджету,  дотримання розпорядниками бюджетних коштів фінансової дисципліни та  системне врегулювання проблеми погашення бюджетної заборгованості.

Основні макропоказники  економічного  і  соціального розвитку України  за  підсумками  2005  року   значно   відрізняються   від відповідних прогнозних показників, що були враховані у розрахунках державного   бюджету  на  2005  рік. Цей бюджет був мабуть одним з найскладніших бюджетів в історії Незалежної України.

Зокрема,  реальне  зростання валового  внутрішнього продукту за 2005 рік становило 2,6 відсотка при  прогнозі  8,2  відсотка. Це свідчить   про   відсутність   професіоналізму  та  системності  у макроекономічному прогнозуванні та справляє вкрай негативний вплив на бюджетне планування.

Доходи  державного  бюджету за 2005 рік становили 105,33 млрд. гривень,  або  99,3  відсотка  від  затверджених  Верховною  Радою України, та 97,5 відсотка до уточненого плану.[8]

Доходи загального  фонду  державного  бюджету  за  2005   рік становили 84,4 млрд. гривень, або 101,1 відсотка до запланованих, і були забезпечені, в основному, за рахунок перевиконання показників по  податку  на  додану вартість (на 1,6 млрд. гривень), податку на прибуток   підприємств  (на  1,3  млрд.  гривень),  надходжень  від штрафних  санкцій  (0,4  млрд.  гривень  без плану) та деяких інших платежів. Проте формальне незначне перевищення плану надходжень  коштів до  державного бюджету за загальним фондом має ілюзорний характер, оскільки  з  позицій   середньострокового   прогнозування   засоби досягнення  таких  показників  пов'язані  не тільки із збільшенням податкового  тиску  на  вітчизняного  товаровиробника  (за  даними Державної  податкової  адміністрації  України,  за рахунок надміру сплачених податків  і  зборів  до  державного   бюджету   залучено 3,7 млрд.  гривень,  що  на 26 відсотків більше,  ніж за попередній 2004 рік),  а і фактичним його знищенням за рахунок  лібералізації митних тарифів, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний  бюджет  України  на  2005  рік"  та деяких інших  законодавчих  актів  України" .

Згідно з висновками  Рахункової  палати,  виконання  дохідної частини  державного  бюджету  здійснювалося в умовах перманентного перегляду умов оподаткування, що призводило до його нестабільності та не узгоджувалося з нормами чинного законодавства.

Про нереальність визначених Урядом України обсягів надходжень до державного бюджету  окремих  податків  і  зборів  (обов'язкових платежів)  та  інших  надходжень за спеціальним фондом у 2005 році свідчать фактичні надходження до спеціального фонду, які виявилися на  3,6 млрд. гривень,  або на 14,8 відсотка,  менше від уточненного плану.  Це пояснюється, зокрема, невиконанням плану надходжень від погашення     заборгованості     минулих     років     підприємств житлово-комунального господарства     і      паливно-енергетичного комплексу  та  збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ через несвоєчасне прийняття  порядків  реалізації відповідних норм   Закону.  

За підсумками виконання загального фонду  державного  бюджету за  2005  рік  утворився  дефіцит  у  сумі  8,6  млрд. гривень (при затвердженому  на  рік  (із  змінами)  дефіциті  у  сумі 10,2 млрд. гривень), по спеціальному фонду - профіцит у сумі 0,6 млрд. гривень (при затвердженому дефіциті у сумі 1 млрд. гривень).

Обсяг державного  боргу  на  кінець    року  становив 63,1 млрд.   гривень,   або  14,9  відсотка  валового  внутрішнього продукту;  він скоротився за 2005 рік на  4,6  млрд.  гривень  і  є меншим  від  затвердженого граничного розміру на 2,8 млрд. гривень.  Видатки  загального  фонду  державного  бюджету  за  2005  рік становили  93 млрд гривень, або 98,7 відсотка бюджетних призначень(на 1,2 млрд. гривень менше). При цьому за виключенням списаних без бюджетних призначень коштів за рішенням суду як додаткової дотації місцевим  бюджетам  за 2004 рік у сумі 971,3 млн. гривень виконання видатків   загального  фонду  державного  бюджету  становить  97,7 відсотка затверджених обсягів.

Доходи  державного бюджету за 2006 рік становили 133521,7 млн. гривень, видатки - 137108,0 млн. гривень, обсяги повернення кредитів - 858,6 млн. гривень та обсяги надання кредитів - 1048,9 млн. гривень,  дефіцит у сумі 3776,6 млн. гривень.

Доходи загального фонду державного бюджету за 2007 рік затверджено в сумі 125 млрд. 443,8 млн. гривень. Фактичні надходження перевищили затверджений обсяг на 657,3 млн.грн. і становили 126 млрд. 101,1 млн.грн. або 100,5 відс. річної планової суми.  Порівняно з попереднім роком, доходна частина загального фонду державного бюджету, у цілому, зросла на 24 млрд. 773 млн.грн. або 24,4 відсотки, що головним чином, забезпечено економічними факторами.[9]

При цьому за 51 із 81 джерел доходів загального фонду, затверджених законом про державний бюджет, надходження збільшилися на 27,9 млрд.грн., а за рештою - знизилися на 3,1 млрд. гривень. Проте реальні доходи загального фонду державного бюджету, обраховані у порівняних умовах з використанням індекса-дефлятора ВВП у розмірі 1,217, зменшилися на 2,9 відсотка. 

Законом про державний бюджет граничний розмір дефіциту спеціального фонду встановлено в сумі 1 млрд. 303,2 млн. гривень. Фактично, спеціальний фонд виконано з профіцитом у сумі 1 млрд. 572,2 млн. гривень.

Державний борг зріс на 5 млрд. 180,5 млн.грн. або 7,8 відсотки, до 71 млрд. 294,3 млн.грн. і знаходився в межах встановленого граничного розміру на кінець року (75 млрд. 444,3 млн. гривень). При цьому внутрішній державний борг менше граничного розміру на 7 млрд. 689,6 млн.грн., а зовнішній - перевищив граничний розмір на 700,9 млн.дол. або 3 млрд. 539,5 млн. гривень.

Перевищення фактичного обсягу державного зовнішнього боргу над граничним спричинене девальвацією гривні до окремих іноземних валют.

Видатки державного бюджету не виконані на 11,8 млрд.грн. або 6,4 відсотки і проведені в сумі 174,3 млрд.грн. при запланованих 186,1 млрд. гривень. Номінальні видатки зросли, у порівнянні з попереднім роком, на 37,2 млрд.грн. або 27,1 відс., а реальні - на 4,4 відсотка.

Видатки загального фонду державного бюджету виконано в сумі 136,8 млрд.грн. при плані 142,5 млрд.грн. або на 5,7 млрд.грн. та 4 відс. менше плану. Заходи Уряду, які вживалися впродовж року щодо поліпшення розрахункової дисципліни, дали можливість зменшити кредиторську заборгованість загального фонду в частині основної діяльності в 4 рази, з 1,7 млрд.грн. до 0,4 млрд. гривень. Проте недоліки у плануванні видатків, проведенні закупівель, управлінні бюджетними коштами тощо призвели до зростання дебіторської заборгованості загального фонду в частині основної діяльності на 1,4 млрд.грн. або в 2,2 раза.

Доходи Державного бюджету України станом на 2008 рік становлять - 215 359 392,3 тис. грн., а фінансування Державного бюджету України становить 18 822212,1 тис. грн. Стосовно видатків, то це сума у розмірі 232 372 003,8 тис. грн. То ж можна сказати, що бюджет країни є дефіцитним, а джерелами фінансування бюджетного дефіциту є державні запозичення.

26 грудня Верховна Рада України прийняла за основу та в цілому проект Державного бюджету України на 2009 рік, поданий Кабінетом міністрів України.

Дефіцит бюджету-2009  складе 31 млрд. гривень, тобто 3% від прогнозованого рівня ВВП. Доходи бюджету урядом було визначено сумою 238 мільярдів гривень (проти 232 млрд. грн. минулого року), у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - сумою 182 мільярди гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - сумі 55 мільярдів гривень.

Видатки держбюджету 2009 року відповідно до проекту уряду мали скласти 266 мільярдів гривень (проти 253 торік), у тому числі видатки загального фонду - сумою 189 мільярдів, а спецфонду - 77 млрд. грн. Втім під час розгляду депутати збільшили видаткову частину щонайменше на 1,5 мільярди.

Однією з найбільш характерних рис прийняття держбюджету-2009 стало порушення всіх законодавчо визначених термінів його розгляду. Першу редакцію бюджету було внесено Кабінетом міністрів до парламенту 15 вересня 2008 року.[28]

Найбільшу, і цілком обґрунтовану критику викликає нереалістичність макроекономічних показників, закладених проектом держбюджету. Закладений урядом рівень зростання ВВП (+0,4%) є надто оптимістичним сценарієм. Більшість світових фінансових організацій, як і рейтингові агентства прогнозують у 2009 році в Україні рецесію. На це вказують й індикатори розвитку економіки у листопаді 2008 року: спаду ВВП на -14,4% і зменшення промислового виробництва на 28,6% до листопада 2007 р. Про подолання негативних тенденцій розвитку базових галузей економіки сьогодні говорити немає підстав. Прогноз щодо рецесії надавало і Міністерство економіки на початку грудня, однак у проекті бюджету були закладені значно кращий показник економічного зростання. А це вже ставить під сумнів можливість виконання держбюджету у визначених урядом обсягах.

2.2. Бюджетний дефіцит і державний борг

Бюджетний дефіцит - це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явищ в економі­ці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є спад виробництва, зниження ефектив­ності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін з економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це скорочення витрат бюджету, однак це шлях досить складний. Реальні­шими та доцільнішими є зміни в податковій і кредитній по­літиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим найнесправедливішим податком із населення. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога еконо­мічного розвитку держави.

Однак нині в більшості країн світу дефіцит бюджету ста­новить від 15% до 2% валового внутрішнього продукту при середньосвітовій його величині 4,5%. Існує тенденція до стабілі­зації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4-5%. Слід зазначити, що розмір бюджетного дефіциту, який пере­вищує 5% валового внутрішнього продукту, призводить до різ­кого зниження інвестиційної активності, що переростає в по­дальшому в різні форми кризових явищ.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який іс­нує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними обставинами.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки. [12, c. 210]

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

До кола проблем, які викликають сумніви щодо втілення задекларованих стратегічних завдань, потрібно віднести загальний зовнішній борг, що перевищує 10 млрд. доларів. Це пов'язано, з одного боку, зі структурою зовнішнього боргу, де зберігається тенденція його орієнтації на зовнішні запозичення, а, з другого - зі структу­рою витрат з його обслуговування, які включають первинний профіцит та фінансування джерелами покриття дефіциту. Щодо структури витрат з обслуговування зовнішнього боргу, то прин­ципова відмінність між означеними джерелами такого обслугову­вання полягає в тому, що у випадку первинного профіциту такі витрати включаються в поточні витрати бюджету, які здійсню­ються насамперед за рахунок податкових надходжень, і відповідно зменшують обсяги бюджетних послуг. У випадку фінансування джерелами покриття дефіциту витрати забезпечуються в основному додатковими державними позиками. Це в кінцевому підсумку означає трансформацію зовнішніх боргів у внутрішні. Зростання потреб уряду у внутрішніх фінансових ресурсах для покриття зовнішніх боргів будуть поставлені під сумнів можливості як скорочення податкового навантаження, так і зростання бюджетних вкладень у соціально-економічний розвиток. Також винятково важливим для наступного року має бути врахування девальваційного ефек­ту на державні фінанси, оскільки зовнішні виплати (хоч і здійснювані в іноземній валюті) повинні фінансуватися з джерел держави, тобто фактично означають вилучення з бюджету зрос­таючих (разом з девальвацією) коштів, залишаючи все менше ре­сурсів на видатки за іншими статтями державних фінансів.[18, c. 138]

Маневрування розмірами бюджетного дефіциту та профіци­ту, яке широко використовується у світовій практиці, в Україні, на жаль, зумовлюється головним чином не потребами фінансу­вання економіки, а необхідністю сплати державних боргів.

Щодо дефіциту державного бюджету України, то його роз­міри упродовж 2004-2008 років свідчать про його зменшення. Зважаючи на те, що дефіцит бюджету відноситься до вирішальних чинників зростання інфляції, виникають неабиякі сумніви щодо забезпечення позитивного сальдо бюджету. Так, у 2004 році при рівні інфляції 9,0% дефіцит бюджету становив 3,2% ВВП; за 2005 рік при рівні інфляції 13,5% дефіцит бюджету становив 7,8 млрд.грн. (1,8% ВВП), у 2006 році при інфляції споживчих цін 9,1% дефіцит бю­джету дорівнював 0,7% ВВП. [26]

Основними причинами виникнення дефіциту державного бюджету в Україні є зниження обсягів виробництва й скорочен­ня доходів бюджету, низька податкова дисципліна, наявність значного тіньового сектора в економіці, надмірні державні ви­трати за окремими статтями бюджету. Ліквідація або значне зменшення зазначених негативних явищ є основними напрям­ками скорочення дефіциту державного бюджету в Україні.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації. [23, c. 41]

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Державний бюджет - це завжди певний компроміс, який відображає співвідношення сил основних груп - носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками і працюючими по найму з питань оподаткування власності, доходів, заробітної плати, з приводу напрямків і розмірів бюджетних витрат. Це також і компроміс між інтересами держави в цілому і регіональними, місцевими інтересами в розподілі податків і бюджетних дотацій. Кожен такий компроміс супроводжується лобіюванням чиїхось інтересів, гострою політичною боротьбою.[14, c.156]

Ефективність бюджетної політики слід оцінювати за ступенем виконання нею належних функцій. З огляду на це, ефективність бюджетної політики повинна розглядатися, по-перше, з точки зору виконання державного бюджету (фіскальна ефективність), по-друге - з точки зору впливу на соціально-економічну динаміку в країні (стратегічна ефективність).

Найважливішими показниками фіскальної ефективності бюджетної політики є збирання бюджетних доходів, виконання бюджетних зобов'язань, управління бюджетним дефіцитом і державним боргом. З урахуванням результативності діяльності виконавчої влади з реалізації зазначених напрямів може бути дана кількісна оцінка ефективності бюджетної політики.

Головне завдання бюджетної політики - сприяти динамічному економічному розвитку країни за допомогою раціонального управління державними доходами, у тому числі - оптимізації збору податків, а також державними видатками. З метою підвищення ефективності бюджетної політики бюджетна система України повинна будуватися з урахуванням принципів стабільності, економічної обґрунтованості, достовірності, соціальної справедливості (неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами), збалансованості, фінансової єдності, адміністративної самостійності, рівнозначності видатків, повноти, прозорості.

Стратегічними напрямами сучасної бюджетної політики мають стати:

- забезпечення повного і своєчасного виконання фінансових зобов'язань держави на всіх рівнях влади;

- усунення дестимулюючих елементів і посилення стимулюючих функцій бюджетної політики, насамперед в напрямах реформування податкової системи і політики бюджетних видатків;

- значне зменшення боргового навантаження на економіку;

- забезпечення стратегічної спрямованості бюджетної політики;

- розмежування у бюджетах усіх рівнів поточних видатків і видатків на розвиток, визначення джерел, за рахунок яких мають формуватися видатки на розвиток.

При цьому найважливішими критеріями формування та виконання державного і місцевих бюджетів відповідно до вимог економічної безпеки країни повинні стати:

- відповідність бюджетної політики національним інтересам;

- забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики;

- зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами можливостей реалізації її функцій у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики;

- реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їх досягнення;

- забезпечення цілісності і єдності бюджетної системи як фінансової основи і передумови цілісності та єдності Української держави;

- здатність бюджетної системи забезпечити єдність економічного простору країни, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської та податкової систем;

- узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розвитку.

Підвищення ефективності бюджетної політики в Україні вимагає вжиття наступного комплексу заходів.

1. Якісне поліпшення нормативно-правової бази, що регламентує перебіг бюджетного процесу в Україні, шляхом її уніфікації, консолідації і спрощення, приведення у відповідність до законодавства, що регламентує соціальну сферу життєдіяльності країни. Усунення суперечностей у чинній нормативно-правовій базі оподаткування. Підвищення кваліфікованості та професіоналізму розробки та реалізації бюджету на усіх рівнях.

2. Вдосконалення всієї системи бюджетного планування, безумовного дотримання бюджетно-фінансових і грошово-кредитних пропорцій. Зокрема, необхідно підвищувати якість розробки проектів Державного бюджету України на основі підвищення якості макроекономічних прогнозів основних макроекономічних показників; обов'язкового проведення попередньої незалежної експертизи щодо реалістичності таких прогнозів. Потребує розробки система оцінки бюджетних ризиків, умовних зобов'язань або довгострокової бюджетно-податкової стабільності як частини макроекономічних прогнозів.

Реалістичність бюджету залежить від вихідних показників. Побудова бюджету, виходячи із заданих величин інфляції, валютного курсу та економічного зростання заперечує можливість його використання як активного інструмента економічної політики. Більш доцільним видається застосування ітераційного методу розробки бюджету, в якому величина зазначених параметрів визначається пропонованими орієнтирами бюджетної політики. В даному контексті принципово важливим видається налагодження співпраці Міністерства фінансів та Національного банку у виробленні збалансованих показників грошово-кредитної та валютно-фінансової сфери.

Поряд з цим слід забезпечити поступовий перехід до середньо- і довгострокового бюджетного планування як основи формування державного бюджету на певний рік, створення системи бюджетних планів.

На порядок денний на найближчі роки має стати поступовий перехід до програмно-цільового методу складання Державного бюджету України. Формування бюджетів за програмно-цільовим методом можливе за певних умов, серед яких, зокрема, можна виділити:  чітке визначення функцій усіх розпорядників бюджетними коштами; складання конкретних програм, на виконання яких призначені видатки бюджету, відповідно до функцій розпорядників бюджетними коштами; визначення цілей, на які будуть спрямовуватися видатки в межах цих програм, і встановлення критеріїв оцінки ефективності здійснення бюджетних видатків.[29]

3. Запровадження досконалої бюджетної статистики, яка б уможливлювала отримання достовірної інформації щодо виконання поточних бюджетів, залишків бюджетних коштів на початок певного періоду, рівня наявної бюджетної заборгованості тощо, а також спиралася на міжнародні стандарти у питаннях збирання даних та їхньої обробки і поширення, забезпечення достатнього рівня прозорості бюджетного процесу.

4. Чітке визначення ролі, повноважень і обов'язків у бюджетному процесі всіх його учасників, усунення дублювання, суперечливості і недостатньої визначеності їхніх функцій. Необхідне встановлення контролю за діяльністю Уряду шляхом співставлення бюджетних видатків і досягнутих результатів та запровадження безпосередньої відповідальності Уряду. Багато в чому вирішенню цього завдання сприятиме посилення відповідальності міністерств і відомств, які є головними розпорядниками бюджетних коштів, за розробку єдиної економічної політики Уряду, що має унеможливити ухвалення ними рішень, які не відповідають бюджетній стратегії. Помітну роль у цьому має відіграти і кримінальне переслідування правопорушень у бюджетній сфері.

5. Проведення розмежування видатків Державного бюджету і Пенсійного фонду України шляхом проведення пенсійної реформи. З метою розвантаження державного бюджету утворити державні корпорації медичного і соціального страхування, уповноважені державою на таке страхування, з перерахуванням до них усіх видів платежів на ці цілі. Частину акумульованих таким чином коштів використати цільовим призначенням для викупу векселів стратегічно важливих та перспективних підприємств з наступним обміном їх на акції. Таким чином буде закладено основи для формування незалежних страхових фондів, які зможуть одночасно виступати як потужні суб'єкти фінансового ринку.

6. Оптимізація кількості головних розпорядників коштів Державного бюджету України і збереження її протягом принаймні 5 років, що дозволить не лише поліпшити бюджетне планування і контроль за використанням бюджетних коштів, а й наблизитися до побудови чіткої, організаційно досконалої системи державного управління. При цьому обмеження кількості головних розпорядників бюджетних коштів повинне відбуватися за одночасної розробки критеріїв оцінки результативності та ефективності здійснених ними бюджетних видатків.

7. Розробка системи оцінки ефективності використання бюджетних коштів, яка включала б:

- встановлення безумовної відповідальності за використання бюджетних коштів керівників міністерств, відомств, установ, що є головними розпорядниками;

- визначення критеріїв, за якими можна оцінити ефективність бюджетних видатків, що здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів і розпорядниками нижчого рівня;

- запровадження бюджетної класифікації, яка повинна базуватися на конкретних комплексних програмах;

- розробку механізмів, методик здійснення оцінки ефективності використання бюджетних коштів;

- оцінку ефективності програм за визначеними критеріями;

- організацію чіткої взаємодії Міністерства фінансів України з міністерствами, відомствами, установами, державними адміністраціями, що відповідають за здійснення конкретних програм.

8. Забезпечення повної (звичайно, за винятком статей, що містять державну таємницю) прозорості формування та виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Для цього необхідно, щоб закон про держбюджет підлягав оприлюдненню негайно після його прийняття і підписання в установленому порядку, а сам текст закону містив розшифровку усіх доходів і видатків бюджету у розрізі функціональної, економічної і відомчої класифікації (те саме стосується і інформації про прийняття місцевих бюджетів). Повна гласність має дотримуватися і в питанні звітів про виконання державного і місцевих бюджетів. Особлива увага в останньому випадку має приділятися висвітленню фактів результативності бюджетних призначень, незаконного і неефективного використання бюджетних коштів.

9. Проведення інвентаризації всіх зобов'язань держави і оцінки ефективності їхнього виконання. Скорочення урядових видатків, які вважаються низькопродуктивними та неекономічними. У зв'язку з тим, що переважна більшість зобов'язань визначена законодавчими актами, слід представити результати інвентаризації на розгляд Верховної Ради України. Надлишкові зобов'язання повинні бути скорочені і реструктуризовані, зобов'язання, які не підлягають скасуванню або припиненню - безумовно виконуватися.

10. Скорочення прихованого дефіциту Державного бюджету України шляхом ліквідації заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, платежів за енергоносії та водопостачання, недопущення недофінансування решти бюджетних видатків. Погашення бюджетних заборгованостей повинне здійснюватися виключно грошовими коштами. Слід припинити нарахування податків та штрафних санкцій на суб'єктів господарювання, перед якими Державним або місцевими бюджетами не виконано в повному обсязі зобов'язань.

11. Посилення контролю за реалізацією державою права власності на підприємствах державної та змішаної форм власності з метою спрямування частини доходів від цієї власності відповідно до орієнтирів бюджетної політики.

12. Завершення створення єдиної системи управління державним боргом, що дасть можливість здійснювати активну боргову політику і диверсифікацію методів управління державними активами на основі їхньої інвентаризації й оцінки ефективності.

13. Безумовне дотримання централізації усіх доходів і коштів держбюджету на рахунках державного казначейства з переходом на єдиний рахунок Держказначейства.

Запропоновані заходи дадуть змогу забезпечити використання бюджету як дієвого важеля реалізації державної економічної стратегії.

З огляду на те, що за роки ринкових перетворень в Україні відбулось значне скорочення державних витрат на фінансування закладів науки, культури, соціальної сфери, подальше зниження сукупних видатків є неприпустимим, оскільки спричиняє як стратегічне відставання українського суспільства від прогресу світової цивілізації, так і наростання соціальної напруженості, зневіру в ринкових реформах та державній незалежності України.

На відміну від попередніх років, коли головним орієнтиром бюджетної політики виступало забезпечення платоспроможності держави як засіб створення умов, які нібито сприятимуть пожвавленню економічної активності, на сучасному етапі стратегічним орієнтиром має стати активне стимулювання економічного зростання як головного засобу забезпечення платоспроможності та підвищення заможності держави. Надання бюджетній політиці в Україні стратегічної орієнтованості можливе лише в разі розробки довгострокових стратегічних орієнтирів, визнаних на загальнонаціональному рівні, термін яких сягає за межі терміну повноважень як діючого Уряду, так і Президента України. Важливим кроком на цьому шляху стала розробка стратегічної програми "Україна-2010", проте така практика продовження не набула.

Найважливішим стратегічним завданням переходу до стійкого підйому економіки мають стати реанімація і розвиток внутрішнього ринку. Воно вирішується заходами бюджетної політики у сполученні з кредитною і зовнішньоторговельною політикою, яка передбачає підтримку і розвиток пріоритетних виробництв, неухильне підвищення доходів працівників бюджетної сфери, вибірковий протекціонізм, певну закритість валютного ринку і контроль за грошовими потоками .

Державна політика повинна бути спрямована на рекапіталізацію економіки, збільшення обсягів та доступності кредитних ресурсів, беззаперечне фінансування усіх бюджетних зобов'язань, державне інвестування. Слід додатково підкреслити, що підвищення ефективності бюджетної політики неможливе без поліпшення податкової політики.

Основними завданнями податкової реформи, однієї з найважливіших частин усієї стратегії довгострокового розвитку є значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства.

З метою припинення зростання зовнішньої заборгованості та підвищення самостійності бюджетної політики в Україні необхідно відмовитися від кредитів міжнародних фінансових організацій.

Довгостроковим пріоритетом бюджетної політики в Україні має стати створення передумов для прориву в інформаційне суспільство і форсування переходу від рецесії та екстенсивного зростання до стійкого економічного пожвавлення та підйому. Найважливішим важелем такої стратегії має бути державний бюджет.

ВИСНОВОК

Отже, детально вивчивши роль державного бюджету в фінансовій системі України, ми можемо зробити певні висновки.

Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності.

Економічна природа бюджету полягає в тому, що виникає об'єктивна необхідність у розподілі й перерозподі­лі валового внутрішнього продукту між галузями економіки, верствами населення й територіями з метою підвищення ефек­тивності економіки та добробуту громадян.

Функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм - доходів і видатків. Доходи і видатки бюджету - це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки - задовольняють загальнодержавні потреби.

В процесі роботи над другим розділом даної курсової, ми проаналізували стан і розвиток державного бюджету України за період з 2004 по 2008 рік і визначили, що наша держава ще не спроможна спланувати такий бюджет, який би став реальністю. А було б зовсім добре, якби за підсумками року його було перевиконано, адже хоч і з кожним роком бюджетний дефіцит скорочується, він все ж таки присутній.Ще одна негативна риса стану бюджету – наявність державного боргу,  в нашій державі він дуже  значний.

В третьому розділі даної роботи ми запропонували комплекс заходів для підвищення ефективності бюджетної політики, зокрема: поліпшення нормативно-правової бази, вдосконалення всієї системи бюджетного планування, запровадження досконалої бюджетної статистики, розробка системи оцінки ефективності використання бюджетних коштів та інші.Запропоновані заходи дадуть змогу забезпечити використання бюджету як дієвого важеля реалізації державної економічної стратегії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Бюджетний кодекс України, ВВР, 2001, N 37-38, ст. 189

2.Закон України Про Державний бюджет України на 2004 рік від 27 листопада 2003 року N 1344-IV.

3.Закон України Про Державний бюджет України на 2005 рік 

ВВР, 2005, N 7-8, ст.162 

4.Закон України Про Державний бюджет України на 2006 рік 

ВВР, 2006, N 9, N 10-11,  ст.96  

5.Закон України Про Державний бюджет України на 2007 рік від 19.12.06 № 489-V

6.Закон України Про Державний бюджет України на 2008 рік  ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78 

7.Постанова № 2677-IV від 21.06.2005 Про звіт про виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"

8.Постанова ВР Про звіт про виконання Закону України Про Державний бюджет України на 2005 рік

9.Постанова Рахункової палати, Висновки щодо виконання Державного бюджету України за 2007 рік N 9-6, 06.05.2008

10.Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 623с.

11.Василик О.Д.  Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС,  2000. - 416 с.

12. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник для вузів. – 2-е видання. – К.: Наукова думка, 2005. – 304с.

13.Казначейська система: Підручник / Юрій С.І., Стоян В.І., Мац М.Й. -Тернопіль, 2002. – 394 с.

14.Комарницький І.Ф.,Економічна теорія: Підручник. Чернівці: Рута, 2006. - 334 с.

15.Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - К.: Академія, 2002. – 312 с. 

16.Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підручник – К.: ЦУЛ, 2003. – 412 с.

17.Опарін В. М.  Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 4-ге вид., - К.: КНЕУ, 2007. - 240 с.

18.Основи економічної теорії: політекономічний аспект за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка / К.: Вища школа– Знання 2003. – 559 с.

19.Панчишин Степан. Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, стереотипнее. – К: Либідь, 2002. – 616 с.

20.Пасічник Ю.В.Бюджетна система України: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2006. - 607 с.

21.Політична економія: Навч. посіб. / Оганян Г. А., Паламарчук В. О., Румянцев А. П.  та ін.; за заг. ред. Оганяна Г. А. - К.: МАУП, 2003. - 520 с.

22.Політична економія: Навчальний посібник / За ред. Рибалкіна В. О., - К.: Академвидав, 2004. - 672 с.

23.Організація виконання державного бюджету //Фінанси України. – 2006. - №5. – с.37-45

24.Мельничук С. Державному бюджету економічне обґрунтування //Фінанси України. – 2006. - №6. – с.14-27.

25.Д’яконова І.І. Причини та фактори бюджетного дефіциту // Банківська справа. – 2005. - №3. – с.47-50.

ДОДАТКИ